Сучасний інституціоналізм: теорії прав власності та трансакційних витрат р.Коуза.
Представники інституціоналізму на перший план висувають дві основні проблеми: економічна влада та контроль над економікою. їх розв'язання здійснюється шляхом застосування концепції інститутів. У ринкових відносинах інститути створюють структуру стимулів суспільства (суспільного, політичного або економічного). Вони є як формальними законами (конституції, законодавства, права власності), так і неформальними правилами (традиції, звичаї, кодекси поведінки).У цивілізованому суспільстві інститути формують люди з метою забезпечення порядку й усунення невизначеності в обміні. Такі інститути разом із стандартними обмеженнями, прийнятими в економіці, визначають сукупність альтернатив і, отже, витрати виробництва й обігу та відповідно прибутковість і вірогідність залучення до економічної діяльності. Дж. Найт вважає, що інститути — сукупність правил, які структурують суспільні взаємовідносини особливим чином, знанням яких мають володіти всі члени певного суспільства.
Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук парт нерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інститу ціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації. На думку Коуза, для успішного функціонування ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Як що трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і виконуються суб'єктами господарювання — ринок здатний до саморегулювання настільки, що може усувати навіть соціальне значущі зовнішні ефекти (екстерналіі). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв'язані з економічною діяльністю, що стосуються осіб, які не є учасниками даної ринкової угоди. Сучасні інституціоналісти так само критикують неокласичні й неокейнсіанські теорії. Р. Коуз у праці "Проблема соціальних витрат" (1960), довів, що неокласична модель, яка є фундаментом більшості ортодоксальних економічних теорій мейнстриму, справедлива лише за надзвичайно жорсткої передумови про нульові трансакційні витрати. За без нульових трансакційних витрат потрібно враховувати вплив інститутів. Як зазначає Д. Норт, у неокласичній моделі інститутів немає, тому з економічним зростанням жодних проблем не виникає: його темп задається лише коефіцієнтом народжуваності та нормою вкладів.Проте в реальній економіці інститути й організації функціонують. Щоб зрозуміти це, варто з'ясувати, чому вони були обрані на роль обмежувача трансакційних витрат. У теорії трансакційних витрат намагаються пояснити, чому одні трансакційні витрати виявляються на ринку, а інші мають місце всередині ієрархій та організацій.
У ринковому, або контрактному, обміні все, що належить до угод або обміну, узгоджується з операціями. Усі умови фіксуються у контракті, немає невизначеності тощо
Криві байдужості, їх властивості та види.
К
рива
байдужості показує
усі можливі комбінації двох благ Х
та Y,
які забезпечують споживачеві однаковий
рівень задоволення (загальної корисності).
Сукупність
кривих байдужості, кожна з яких відповідає
певному
рівневі корисності (U1,
U2,
…) називають картою
кривих байдужості.
Товар Х
U3
U2
U1
Товар Y
Криві байдужості мають ряд властивостей:
криві байдужості не перетинаються;
криві байдужості є спадними, тобто мають від’ємний нахил. Це пояснюється тим, що залишаючись на одному рівні загальної корисності споживач, задля отримання одиниці товару Y, змушений буде пожертвувати певною кількістю товару Х;
криві байдужості є увігнутими до початку координат. Увігнута форма кривих пояснюється спадною граничною нормою заміщення одного товару іншим;
що далі від початку координат розташована крива байдужості, то вищому рівневі загальної корисності вона відповідає.
Важливою характеристикою уподобань індивіда є його схильність замінювати одне благо іншим. Гранична норма заміщення (МRSХY) — це кількість одного блага, від якої споживач відмовиться задля одержання додаткової одиниці іншого блага за збереження сталого рівня загальної корисності. Графічно гранична норма заміщення визначається нахилом кривої байдужості:
Значення граничної норми заміщення завжди від’ємне, тому що збільшення кількості придбаних одиниць одного блага передбачає зменшення споживання іншого, тобто прирости мають різні знаки. Оскільки крива байдужості опукла вниз, до початку координат, те гранична норма заміщення найчастіше зменшується в міру збільшення споживання одного блага замість іншого. Це явище називають спадною граничною нормою заміщення.
Зі збільшенням кількості одного блага відносно іншого гранична норма заміни знижується. Величина МRSХY пов'язана з граничними корисностями благ Х та. Y співвідношенням:
