1. Суспільне виробництво: ознаки, еволюція, форми.

Суспільне виробництво: суть, структура

Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства.

Поділяють на три великі сфери, або блоки галузей: 1) основне виробництво; 2) виробнича інфраструктура; 3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

В економічній теорії в практиці господарювання підприємства матеріальної сфери поділяють на два підрозділи: І - виробництво засобів виробництва і ІІ - виробництво предметів споживання. Проблема співвідношення І і ІІ підрозділів суспільного відтворення має величезне значення для розвитку економіки.

В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

Основні фактори суспільного виробництва

Сучасна економічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку здібність.

1) Земля, чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів.

2) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду.

4) Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

2. Цінова та нецінова конкуренція в ринковій системі.Досконала і недосконала конкуренція.

Цінова конкуренція сягає до тих далеких часів вільного ринкового суперництва, коли навіть однорідні товари пропонувалися на ринку по найрізноманітніших цінах. Зниження ціни було тієї основою, за допомогою якої промисловець (торговець) виділяв свій товар, привертав увагу до нього і, у кінцевому рахунку, завойовував собі бажану частку ринку. Цінова конкуренція - один із методів конкурентної боротьби, який ведеться за допомогою зниження ціни на товар. Найчастіше це може бути: 

• знижка з прейскурантів цін;

• використання демпінгових цін;

• сезонні розпродажі;

• розпродажі за зниженими цінами продукції, термін реалізації яких вичерпаний;

• продовження строків споживчого кредиту на придбання товарів довгострокового користування та ін. 

Цінова конкуренція застосовується головним чином фірмами – аутсайдерами в боротьбі з монополіями. (Вони не мають можливості конкурувати в сфері нецінової конкуренції). Крім того, цінові методи використовуються для проникнення на ринки з новими товарами (цим не зневажають і монополії, там, де вони не мають абсолютну перевагу), а також для зміцнення позицій у випадку раптового загострення проблеми збуту. При прямої ціновий конкуренції фірми широко оповіщають про зниження цін на товари що випускаються і наявні на ринку . За прихованої цінової конкуренції фірми вводять новий товар з істотно поліпшеними споживчими властивостями, а ціну піднімають непропорційно мало. Але в умовах сучасного ринку, підприємцям необхідно приділяти особливу увагу факторам більш довгострокового порядку. Це, перш за все, якість продукції, новизна, оформлення, обслуговування, реклама, імідж. Тобто, потрібно робити ставку на нецінову конкуренцію. 

^ Нецінова конкуренція - метод конкурентної боротьби, де вирішальну роль відіграє: 

зміна властивостей продукції; 

надання продукції якісно нових властивостей; 

створення нової продукції для задоволення існуючих потреб; 

створення нової продукції для задоволення потреб, що не існували раніше;

оновлення властивостей товару, які є символом моди, престижу; 

удосконалення послуг, які супроводжують товар. 

Нецінова конкуренція висуває на перший план споживчі властивості товару, які включають в себе не тільки набір техніко-економічних параметрів, але й певний рівень умов постачання, технічне обслуговування і т.д. 

Досконала (вільна) конкуренція заснована на приватній власності і господарській відособленості. Вона припускає, що на ринку є множина незалежних фірм, що самостійно вирішують, що створювати й у яких кількостях, а також: 

1. Обсяг виробництва окремої фірми є незначним і не робить впливи на ціну реалізованого цією фірмою товару; 

2. Реалізовані кожним виробником товари є однорідними; 

3. Покупці добре поінформовані про ціни, і якщо хтось підвищить ціну на свою продукцію, то загубить покупців; 

4. Продавці діють незалежно один від одного; 

5. Доступ на ринок ніким і нічим не обмежений. 

Остання умова припускає можливість кожному громадянину стати вільним підприємцем і застосувати свою працю і матеріальні засоби в певній галузі господарства. Покупці ж повинні бути вільні від усякої дискримінації і мати можливість купити товари і послуги на будь-якому ринку. Дотримання ж всіх умов забезпечує вільний зв'язок між виробниками і споживачами. Конкуренція є також умовою формування ринкового механізму, утворення цін і самонастроювання економічної системи через досягнення рівноважного стану, коли егоїстичні інтереси окремих індивідів до одержання власної економічної вигоди обертаються на благо всього суспільства. Неважко бачити, що жодний реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має в основному теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. І в цьому її цінність.

Недосконала конкуренція існувала завжди, але особливо загострилася наприкінці XIX - початку XX в. у зв'язку з утворенням монополій. У цей період відбувається концентрація капіталу, виникають акціонерні товариства, посилюється контроль за природними, матеріальними і фінансовими ресурсами. Монополізація економіки є закономірним наслідком великого стрибка в концентрації промислового виробництва під впливом науково-технічного прогресу. 

У економічній літературі дається така класифікація монополій: 

І. З урахуванням охоплення економіки виділяються:

 Чиста монополія (один продавець, повний контроль над ціною);Абсолютна монополія (знаходиться в руках держави або господарських органів);

Монопсонія - тип ринкової структури, при якій існує монополія єдиного покупця певного товару. Обмежуючи свої закупівлі, покупець забезпечує собі монопольний прибуток за рахунок втрати частини прибутків продавця. Монопсонія розглядається як складова частина ринкової конкуренції.

 Олігопсонія - тип ринкової структури, при якій існує група покупців певного товару. Обмежуючи закупівлі товару, покупці забезпечують собі монопольний прибуток за рахунок втрати частини прибутків продавця.

 Олігополія - тип ринкової структури, за якої декілька значних фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції і ведуть між собою переважно нецінову конкуренцію. При олігополії можуть мати місце три види ринків: 

ІІ. У залежності від причин виникнення розрізняють:

Природна монополія (нею володіють власники й організації, що володіють рідкісними і не відтворювальними ресурсами, а також такі галузі інфраструктури, як громадський транспорт і т.д.);

Легальні монополії, що утворюються на законній підставі (патенти);

 Штучні монополії. Під цією назвою мається на увазі об'єднання підприємств, які створюються заради одержання монополістичних вигод. Ці монополії навмисно змінюють структуру ринку: 

Створюють бар'єри для входження на ринок нових фірм;

Обмежують аутсайдерам (підприємствам, що не ввійшли в монополістичне об'єднання) доступ до джерел сировини й енергоносіїв; 

Створюють дуже високий (в порівнянні з новими фірмами) рівень технологій;

Застосовують більші обсяги капіталу;

“Забивають” нові фірми добре поставленою рекламою. 

Штучні монополії утворюють ряд конкретних форм: 

Картель - спілка декількох підприємств однієї галузі промисловості, в якій її учасники зберігають свою власність на засоби і продукти виробництва, а створені вироби самі реалізують на ринку, домовляючись про квоту – частку кожного в загальному випуску продукції, ціну реалізації продукції та розподіл ринків.

Синдикат - об'єднання ряду підприємств, що виготовляють однорідну продукцію. Власність на матеріальні засоби господарювання зберігається за учасниками об'єднання, а готова продукція реалізується через єдину створену для цього компанію.

Трест - монополія, у якій забезпечується спільна власність групи підприємців на засоби та результати виробництва.

Концерн - спілка формально незалежних підприємств (звичайно з різних галузей промисловості, торгівлі, транспорту, банків), в рамках якого головна фірма організує фінансовий контроль над всіма учасниками. 

Таким чином, в умовах монополістичної форми господарювання конкуренція носить дуже складний характер. По-перше, монополія в сучасних умовах має досить точну інформацію про споживачів і потенційних конкурентів. По-друге, за допомогою реклами монополія істотно впливає на формування попиту споживачів, тому що для значних монополій реклама є більш доступною. По-третє, монополія через канали фінансових і політичних зв'язків здатна суттєво впливати на контрагентів. 

Названі умови, як правило, понижують рівень ризику в процесі конкуренції і забезпечують одержання монопольного прибутку.