2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді.

Короткостроковий період - це період часу, коли потужності фірми залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості живої праці, сировини, палива, енергії. Тому у короткостроковому періоді одні види ресурсів змінні, а інші - фіксовані.

Відповідно, визначення періодів діяльності фірми у короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють на змінні та постійні.

Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію.

Динаміка змінних витрат нерівномірна: із збільшенням виробництва вони спочатку швидко зростають, потім виникає фактор економії на масовому виробництві (ефект масштабу виробництва). Потім знову вони ростуть швидше.

Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін.

Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва. Сума постійних (FC) і змінних (VC) витрат виробництва — це валові (сукупні) витрати виробництва (ТС - total cost), як сума грошових витрат на виробництво певного обсягу продукції.

3. Модель економічного зростання р. Солоу.

Наприкінці 70-х років XX ст. Солоу був президентом Федерального Резервного Банку в Бостоні. Протягом кількох років він отримував багато звань, а також нагород, включаючи медаль Американської Економічної Асоціації, кілька почесних звань і на кінець 1987 року - Нобелівську премію. Солоу працював у сфері економіки (макроекономіки). Він не будував економічних моделей, а лише використав підхід П. Семуелсона для зниження проблем у кількох головних зв'язках, які розглядаються в мікроекономіці. Як й інші видатні економісти його покоління, він не опублікував численних книжок, тому його слава спочиває на кількох виняткових працях. Після ранніх праць про мультиплікатор і лінійні проблеми Солоу зайнявся проблемою економічного зростання. Разом з Семуелсоном (1953 р.) він показав, що закрита система Ньюмена, з постійним поверненням до початкового стану і замінними факторами, має унікальну структуру і рідкісний та стабільний рівень зростання.

Його праця "Внесок в теорію економічного зростання" зробила крок до відкритої системи. Солоу помітив, що властивість бритви з двома лезами на моделі Гаррода - Домара має схильність чергуватися з безробіттям і надлишковою зайнятістю й може бути зумовлена співвідношенням К/Х швидше, ніж природними змінами в економіці.

Якщо фактори не можуть бути використані лише у фіксованій пропорції, то дуже дивно, чому деякі не можуть знайти роботу. Тому Солоу запропонував дозволити взаємозамінність факторів. Він припускав, що праця зростає не стабільно (п), і що нагромадження капіталу є постійною часткою прибутку:

К - с - У.

Фіксоване співвідношення К до X було замінено лінійною функцією Y = F(K, L), що дозволило заміну капіталу і праці для однакового обсягу виробництва. Солоу не був першим, хто звернувся до такої моделі зростання. У 1942 р. Ян Тінберсен використав функцію виробництва як наріжний камінь складного аналізу процесів зростання. Однак його дослідження не привернули нічиєї уваги. Частково це було зумовлено тим, що його публікація з'явилась у німецькому журналі під час війни. До цього ще слід додати, що, розвиваючи нову методологію, він не оминув обтяжливого математичного розрахунку. В подальшому його головним зацікавленням було не збалансоване зростання, а лише різні типи незбалансованого зростання.

Джеймс Тобін вперше узагальнив модель Гаррода - Домара, дозволивши заміну факторів. Одночасно він додав попит на реальну готівку, який задовольняється грошима, сплаченими у вигляді дефляції або безготівкових платежів. Тому шлях економічного зростання став залежним від монетарних факторів. Солоу вдалося виразити інтенсивність капіталу через k = K/L. Обсяг виробництва можна записати так:

Y = LF(k, l) = Lf(k),

Б І Л Е Т № 12