3. Фіскальна політика та державний бюджет, його види та структура. Державний борг.

дискреційна фіскальна політика - це свідоме маніпулювання урядовими витратами і податками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю над інфляцією і прискорення економічного зростання.

Припустимо, що уряд прийняв рішення здійснити закупівлі товарів і послуг на суму 20 млрд дол незалежно від того, яка величина ЧНП. Добавив урядові закупівлі до приватних витрат (С + In + Хn) одержуємо високий рівень сукупних витрат, тобто С + + In Хn + G, де G -- державні або урядові витрати. Збільшення державних витрат, як і ріст приватних витрат, призведе до зростання величини рівноважного ЧНП. За Кейнсом, урядові витрати піддаються ефекту мультиплікатора. Якщо збільшення на 20 млрд дол урядових закупівель викликало зростання рівноважного ЧНП на 80 млрд дол, то мультиплікатор в даному випадку дорівнює 4.

Важливо підкреслити, що збільшення урядових витрат на 20 млрд дол фінансується не за рахунок зростання податкових надходжень, тому що зростання податків веде до зниження величини рівноважного ЧНП. Щоб мати стимулюючу вплив, державні витрати повинні супроводжуватися бюджетним дефіцитом. Фундаментальні рекомендації Кейнса якраз включали ріст дефіцитного фінансування для подолання спаду або депресії.

Які ж наслідки скорочення державних витрат? У будь-якому випадку результатом є кратне скорочення рівноважного ЧНП. Якщо урядові витрати скоротяться з 20 млрд дол до 10 млрд дол, то рівноважний ЧНП скоротиться на 40 млрд дол мультиплікаторі, що дорівнює 4.

Уряд не тільки витрачає кошти, а також збирає податки. Яким чином стягнення податків впливає на величину рівноважного ЧНП? Відповідь: зростання податків викличе скорочення величини рівноважного ЧНП (рис. 32.1).

Мультиплікатор збалансованого бюджету показує, що рівні прирости урядових витрат і податків викликають збільшення обсягу рівноважного ЧНП на величину їх приросту.

Наприклад, збільшення G і T на 20 млрд дол викликає приріст ЧНП на 20 млрд дол

У той же час зміни урядових витрат мають більш сильний вплив на сукупні витрати, ніж зміни величини податків такого ж масштабу. Урядові витрати мають безпосередній вплив на сукупні витрати.

Зміна ж податків побічно впливає на сукупні витрати, за рахунок зміни доходу після сплати податків і через зміни споживання. Основа так званого мультиплікатора збалансованого бюджету розкривається на малюнку 32.2.

Мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці. Однакова збільшення податків і державних, витрат викличе приріст ЧНП на величину, що дорівнює приросту обсягу державних витрат і податків. При граничної схильності до споживання (МРС), що дорівнює 3/4, збільшення податків на 20 млрд дол викличе зниження доходу після сплати податків на 20 млрд дол і скорочення споживчих витрат на 15 млрд дол Оскільки мультиплікатор дорівнює 4, ЧНП скоротиться на 60 млрд дол Приріст державних витрат на 20 млрд дол, проте, викличе більш ніж врівноважує збільшення ЧНП на 80 млрд дол Отже, чистий приріст ЧНП становитиме 20 млрд дол, що дорівнює величині приросту урядових витрат і податків.

Мультиплікатор збалансованого бюджету діє незалежно від величини граничних схильностей до споживання і заощадження.

Фундаментальна мета фіскальної політики полягає тому, щоб ліквідувати безробіття або інфляцію. У період спаду на порядку денному постає питання про ліквідацію безробіття, отже, про стимулюючої фіскальної політики. Стимулююча фіскальна політика включає: 1) збільшення державних витрат, або 2) зниження податків, або 3) поєднання першого і другого. Якщо має місце збалансований бюджет, фіскальна політика повинна рухатися в напрямку урядового бюджетного дефіциту в період спаду або депресії. І навпаки, якщо в економіці має місце викликана надлишковим попитом інфляція, цієї нагоди відповідає стримуюча фіскальна політика. Стримуюча фіскальна політика включає: 1) зменшення урядових витрат, або 2) збільшення податків, або 3) поєднання першого і другого. Фіскальна політика повинна орієнтуватися на позитивне сальдо урядового бюджету, якщо перед економікою стоїть проблема контролю за інфляцією.

Однак потрібно пам'ятати про те, що розміри ЧНП залежать не тільки від різниці між урядовими витратами та податками (тобто від розмірів дефіциту або позитивного сальдо), а й від абсолютних розмірів бюджету. У нашій ілюстрації мультиплікатора збалансованого бюджету зростання G і T на 20 млрд дол збільшував ЧНП на 20 млрд дол Якщо б G і T зросли тільки на 10 млрд дол, то рівноважний ЧНП зріс би тільки на 10 млрд дол

Методи фінансування дефіцитів і способи позбавлення від бюджетних надлишків. При даній величиною дефіциту державного бюджету його стимулюючий вплив на економіку буде залежати від методів фінансування дефіциту. Аналогічно: при для розрахунку бюджетного надлишку його інфляційний вплив залежить від того, як він буде ліквідуватися.

Існують два різні способи, якими федеральний уряд може фінансувати дефіцит: за рахунок позик у населення (за допомогою продажу процентних паперів) або за рахунок випуску нових грошей його кредиторам. Вплив на сукупні витрати буде в кожному випадку по-різному.

1. Запозичення.

Якщо уряд виходить на грошовий ринок і розміщує тут свої позики, воно вступає в конкуренцію з приватними підприємцями за фінансові кошти. Отже, урядова запозичення буде мати тенденцію до підвищення рівня ставки відсотка і, таким чином, буде "виштовхувати" деякі витрати приватних інвесторів і чутливі до величини відсотка споживчі витрати.

2. Створення грошей.

Якщо державні витрати дефіцитного бюджету фінансуються за рахунок випуску нових грошей, виштовхування приватних інвестицій можна уникнути. Федеральні витрати можуть збільшуватися, не надаючи згубного впливу на інвестиції чи споживання. Таким чином, створення нових грошей є за своїм характером більш стимулюючим способом фінансування дефіцитних витрат у порівнянні з розширенням позик.

Викликана надлишковим попитом інфляція вимагає з боку уряду фіскальних дій, які могли б сформувати бюджетний надлишок. Однак антиінфляційний ефект такого надлишку залежить від того, як уряд буде використовувати його. Тут можливі два способи:

1. Погашення боргу.

Оскільки федеральний уряд має накопичену заборгованість, логічно, що уряд може використовувати додаткові кошти для погашення боргу. Цей захід, проте, може трохи зменшити антиінфляційного впливу бюджетного надлишку. Викуповуючи свої боргові зобов'язання у населення, уряд передає свої надлишкові податкові надходження назад на грошовий ринок, викликаючи падіння ставки відсотка і стимулюючи, таким чином, інвестиції та споживання.

Б І Л Е Т № 7

1. Економічні потреби, їх сутність та класифікація. Закон зростання потреб.

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг. бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.

За суб'єктами потреби поділяють на: індивідуальні. колективні та суспільні; потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб'єктів економіки.

За об'єктами потреби класифікують на: породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житті) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби - в спілкуванні, інформації, освіті). Другі - це потреби у розвитку його соціальної сфери - освіти, науки, культури, мистецтва.

А.Маслоу запропонував ієрархію потреб відповідно до їх вагомості: фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло); потреби в безпеці та захисні (надійність доходів, робочою місця, забезпечення старості, захист у разі непрацездатності); соціальні потреби (потреба соціального контакту, любов, відчуття духовної близькості); у повазі (самоповага, визнання, статус); у самовираженні (саморозвиток і самореалізація). За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні і платоспроможні.

Закон зростання потреб. Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли П′ → В′ → П″ → В″ …,

тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′, збільшення якого веде до зростання потреб П″, а це є причиною подальшого зростання виробництва В″. Такий процес є безперервним (…), оскільки потреби людини є безмежними.