3. Економічні інтереси. Взаємозв’язок потреб, економічних інтересів і виробництва

Економічний інтерес — це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.Економічний інтерес є перш за все породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.Виходячи із сутності економічних інтересів стає зрозумілим, чому вони виступають могутнім двигуном економічного прогресу, створюють таку силу, яка приводить у дію всю економічну систему суспільства. Інтереси формуються і реалізуються через практичну діяльність людей. Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політичними, моральними та соціальними факторами.

Усвідомлення людьми своїх потреб породжує їх економічні інтереси – особисті, групові і суспільні, які й реалізуються в господарській діяльності.Уся сукупність економічних потреб і інтересів зумовлює зміни у виробництві, яке функціонує задля їх задоволення. Тому вони стають спонукальними мотивом виробництва, визнаючи його зміст і масштаби. Водночас і виробництво створює нові потреби – в благах, що з’являються завдяки його розвитку (зокрема, потреба в холодильниках, комп’ютерах; велосипедах та інших благах з’явилась після їх появи у виробництві).Отже, потреби зумовлюють розширення виробництва, а останнє – постійно збільшує і розширює потреби. У цьому, власне, і проявляється суть прогресу економіки: потреби і виробництво «підштовхують» один одного у поступальному русі.Усе це зумовлює дію закону безмежного зростання потреб людини, що визначає і безмежність зростання обсягів виробництва. Визначальною особливістю людських потреб - будь то потреби окремої особи, груп людей чи суспільства в цілому – є їх не втомленість і буквально безмежність.

Б І Л Е Т № 6

1. Функції політичної економії. Методи дослідження економічних процесів і явищ.

Політична економія, як і будь-яка інша наука, має властиві їй методи дослідження процесів та явищ господарської діяльності. З цією метою використовується значний арсенал прийомів і способів дослідження предмета політекономії, котрі визначають зміст її методу.

Метод (спосіб дослідження, пізнання) у політекономії являє собою сукупність засобів, прийомів та принципів наукового пізнання економічних процесів і явищ, їх уявного відтворення й розкриття взаємозв'язку та взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил функціонування й розвитку економічної системи. З цією метою використовуються як загальнонаукові, так і специфічні для цієї науки методи пізнання. Провідне місце серед них належить діалектичному методу.

Діалектичний метод належить до загальнонаукових і грунтується на використанні законів і принципів філософії, родоначальником якої був видатний німецький філософ Г. Гегель. Сутність цього методу полягає в тому, що процеси і явища (в тому числі і економічні) досліджуються не ізольовано, а у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності і не у статиці, а в динаміці, розвитку. Останнє слід розуміти як накопичення кількісних змін, що призводить до змін якісного характеру. При цьому джерелом розвитку виступають внутрішні суперечності досліджуваного процесу або явища.

Метод наукової абстракції передбачає вилучення у процесі дослідження другорядних фактів, явищ, сторін, які не мають істотного значення для Його кінцевого результату. На жаль, абстрактний характер політичної економії спонукає нетямущих людей розцінювати цю теорію як щось непрактичне і нереальне. Насправді політична економія практична саме тому, що вона за допомогою цього методу визначає поняття, економічні категорії, виявляє 1 формулює економічні закони, що відіграє вирішальну роль у практиці господарювання.

Синтез як метод дослідження в політекономії передбачає об'єднання різних сторін, елементів досліджуваного об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Це дає змогу більш глибоко дослідити сутність цілого. Наприклад, величина попиту залежить від багатьох факторів: ціни на певний товар, доходу споживачів, наявності товарів-замінників і т. п. Щоб мати уявлення про попит на такий товар, треба вивчити всі ці зв'язки.

У процесі дослідження науковці можуть просуватися як від окремого до загального, так і від загального до окремого. Це свідчить про застосування індуктивного і дедуктивного методів у дослідженні економічних процесів і явищ.

Під індукцією мають на увазі метод пізнання, який передбачає просування у дослідженні певного економічного явища або процесу від окремого до загального, від Знання нижчого ступеня до знання більш високого рівня. Дедукція - метод пізнання, застосування якого передбачає просування при дослідженні певного об'єкта від загального до одиничного. Застосування цих методів у політичній економії дає змогу виявити діалектичний зв'язок між одиничним, особливим і загальним.

Історичні і логічні методи дослідження в політекономії використовуються для вивчення економічних процесів і явищ у єдності здійснення першого та другого. Застосування історичного методу передбачає вивчення історичної послідовності виникнення, розвитку і змін певних економічних процесів і явищ один за одним у житті суспільства.

Політекономія виконує насамперед пізнавальну функцію. Вона покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства на основі наукового доказу.

Будь-яке знання цінне тим, що може служити керівництвом до практичних дій для суспільства. Тому політична економія не повинна обмежуватися простою констатацією фактів. Наука зобов’язана відкривати закони, що управляють економічними процесами, і розробляти шляхи їх використання. Отже, з пізнавальною функцією політичної економії тісно пов’язана її практична функція.

Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб допомагати людям зрозуміти наше суспільство: описати, пояснити і спрогнозувати економічний прогрес, наприклад, необхідність переходу до соціально орієнтованої економіки. Віддача від політекономічних досліджень найбільша тоді, коли економічні знання застосовуються в розробці політики, яка спрямована на побудову кращого суспільства. Ця відмінність між теорією науки та її застосуванням на практиці є центральною для сучасної політекономії.

Політична економія виконує також ідеологічну функцію. Багато питань політичної економії мають прямий вихід на ідеологічну сферу, зачіпають ідеологічну боротьбу різних суспільних сил, волю яких виражають відповідні партії. Так, в Україні діють ліві партії (комуністична і соціалістична), праві партії (ліберально-демократична, народний рух України, республіканська тощо), центристські партії (соціал-демократична, народно-демократична і т.д.). Ідеологічна функція нашого навчального посібника полягає в обґрунтуванні для України вибору відповідної моделі змішаної економічної системи, яка повинна замінити соціалістичну систему радянського зразка.

Цілком очевидно, що цю функцію політична економія має виконувати на основі наукового доказу, шляхом розкриття й узагальнення реальної дійсності, вироблення сучасного економічного і політичного мислення. Потрібно довести на системі фактів, що, наприклад, одержавлена соціалістична економіка не може мати майбутнього через певні суттєві недоліки чи вади, характерні для неї.

Ще одна функція політекономії — методологічна. Політична економія виступає як теоретичний фундамент цілого комплексу економічних наук — галузевих (економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту та ін.) і функціональних (економіка праці, фінанси, грошовий обіг і кредит, економічна статистика). Крім того, низка економічних наук перебувають на стику різних галузей знання — економічна географія, теорія управління (менеджменту), історія народного господарства та ін., для яких політична економія теж є теоретичною основою.