Б І Л Е Т № 1

1. Теорія раціональних очікувань: сутність та значення.

Теорію раціональних очікувань запропонував Дж. Мут у статті "Раціональні очікування і теорія руху цін" (написана в 1959, опублікована в 1961). Але тоді ця наукова ідея не знайшла широкого визнання. Пізніше Р.-Е. Лукас доопрацював її і вперше застосував при дослідженні поведінки інвесторів і при моделюванні наслідків грошової політики. Суттєвий внесок в розвиток даної концепції здійснили також Т. Сарджент, Н. Воллес, Дж. Лонг, Ч. Плоссер та Е. Прескотт.

Теорія раціональних очікувань розглядає реакцію учасників економічної діяльності на зміни кон'юнктури і на заходи економічної політики. На противагу адаптивним, раціональні очікування зорієнтовані більше на майбутнє, ніж на минуле. Теорія раціональних очікувань не передбачає державного втручання в економіку. Висновок про те, що держава не повинна втручатися в економіку випливає з відомої спеціалістам функції пропозиції Р.-Б. Лукаса. Припускається, що оскільки учасники господарського процесу поінформовані про державні заходи, то очікуваний ними рівень цін збігатиметься з фактичним, і відповідно економічна політика не позначиться на реальному виробництві продукції. На його рівень можуть вплинути лише несподівані заходи чи помилки учасників процесу. Вчений вважає, що небажано здійснювати несподівані для суб'єктів господарювання державні заходи (навіть ефективні), оскільки вони породжують додаткову непевність. Держава може тільки контролювати рівень цін і пропозицію, причому друге — шляхом зниження податків. Отже, згадана теорія підводить до висновку про безперспективність, безплідність командних дій з боку держави в довгостроковому і в короткостроковому періоді.

Р.-Е. Лукас наполягає, що ринкова економіка сама здатна відновити порушену рівновагу, тому що ринки висококонкурентні, а ціни та ставки заробітної плати швидко пристосовуються до змін попиту і пропозиції.

2. Ординалістська концепція корисності. Бюджетне обмеження споживача та його чинники.

Ординалістський підхід виражає порядкову залежність спожитих одиниць товару, тобто споживач може визначити лише послідовність, в якій обирав би блага для задоволення своїх потреб. Ординалістський підхід основується на споживацькому виборі. Цей вибір грунтується на другому законі Госена: корисність, отримувана від останньої грошової одиниці, витраченої на придбання якого-небудь блага, однакова незалежна від того, на яке саме благо вона витрачена. Щоб отримати максимальне задоволення від придбаних благ, раціональний споживач повинен керуватися правилом максимізації корисності: розподіляти свій грошовий дохід так, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожний куплений товар, приносила однакову додаткову (граничну) корисність. Суть споживацького вибору полягає в тому, що споживач здатен оцінювати корисність певного набору благ, ранжувати їх в порядку, що принесе йому найбільшу корисність. Основні припущення споживацького вибору (аксіоми уподобань):

1) аксіома порівнянності — людина спроможна з двох наборів благ вибрати привабливіший для себе (або кращим є набір А, або набір Б, або вони рівнобайдужі);

2) аксіома транзитивності — людина спроможна встановити порядок своїх переваг (якщо набір А кращий за Б, а набір Б кращий за В, то А кращий за В);

3) аксіома недосяжності насичення — за інших однакових умов споживач завжди надає перевагу більшій кількості блага над меншою його кількістю. (Під цю аксіому не підходять антиблага, які мають негативну корисність, оскільки знижують рівень добробуту даного споживача. Так, забруднення повітря, шум знижують рівень корисності споживачів).

Функція корисності -- залежність обсягів спожитих наборів благ від рівня корисності:

U=f(Qx1, Qx2,...Qxn), де: U - корисність "усереднена"; Q – набори відповідних споживчих благ.

Аналіз поведінки споживача використовує криві і карту байдужості. Крива байдужості показує усі можливі комбінації двох благ Х та Y з одного наберу, які забезпечують споживачеві однаковий рівень задоволення потреб (однаковий рівень корисності) /див. ис./. Сукупність кривих байдужості, кожна з яких відповідає певному рівневі корисності (U1, U2, …) називають картою кривих байдужості /див. рис./. Властивості кривих байдужості: 1) криві байдужості не перетинаються; 2) криві байдужості є спадними, тобто мають від’ємний нахил. Це пояснюється тим, що залишаючись на одному рівні загальної корисності споживач, задля отримання одиниці товару Y, змушений буде пожертвувати певною кількістю товару Х; 3) криві байдужості є увігнутими до початку координат. Увігнута форма кривих пояснюється спадною граничною нормою заміщення одного товару іншим; 4) що далі від початку координат розташована крива байдужості, то вищому рівневі загальної корисності вона відповідає.