Зміст

Вступ……………………………....................................................................

Розділ І. Теоретико-правові основи бібліотечно-бібліографічної справи в Україні………………………………………………………..............................

Розділ ІІ. Законодавча і нормативна база діяльності бібліотек в Україні на сторінках фахової періодики (2000 – 2012 рр.) ..……………………………

2. 1. Законодавчі документи щодо забезпечення діяльності бібліотек України: аналіз, обговорення, рекомендації…………………………………....

2.2. Нормативно-правові акти центральних державних органів виконавчої влади: трактування у фахових виданнях………………………….

2.3. Методичні вказівки та рекомендації………………………………...

Розділ ІІІ. Допоміжні покажчики…………………………………………

3.1. Іменнийпокажчик…………………………………………..…….........

3.2. Алфавітний покажчик назв статей…………………………………….

Розділ IV. …………………………………………………………

Висновки……………………………………………………………………

Список використаної літератури……………………………………….

Вступ

Діяльність будь-якого соціального інституту визначається набором правових і соціальних норм, сформованих у певну легітимну і санкціоновану систему. Бібліотека є одним з елементів суспільства, в результаті багатовікової взаємодії суспільства і бібліотеки сформовані етичні і правові основи її діяльності. Розбудова будь-якої держави, реалізація прав громадян на інформацію неможливі без чітко визначеного законодавства у культурній сфері.

У системі управління бібліотечним справою найважливіша роль належить законодавству – створенню законів – нормативних актів найвищою юридичною сили та довгострокового дії, регулюючих різні сторони бібліотечного будівництва, відносини його: державної влади і муніципальної влади, бібліотек та населення.

Бібліотечні закони сьогодні є невід'ємною частиною управління бібліотечним справою більшості країн світу – як в масштабах держави, і у межах окремих його адміністративних одиниць, наділених законодавчими правами.

Бібліотеки України уже двадцять років функціонують в умовах глобальних суспільно-економічних перетворень. Цей час позначився на бібліотеках як складний період зміни пріоритетів, адаптації до ринкового середовища, прийняття нової моделі функціонування, засвоєння нетрадиційних технологій соціальної й економічної взаємодії, становлення в ролі виробника бібліотечно-інформаційних продуктів і послуг. Під впливом змін, що відбувались в бібліотеках протягом останніх років розпочалось напрацювання нової нормативно-правової бази.

З радянського періоду нам залишились загальносоюзні закони, стандарти на основі яких розроблено сучасну нормативно-правову базу бібліотечної та бібліографічної діяльності, деякі з них залишаються і до тепер, інші розроблені із врахуванням міжнародного досвіду.

На сучасному етапі питання вдосконалення правового забезпечення діяльності бібліотек активно розглядають українські бібліотекознавці Т. Вилегжаніна¹, І. Давидова, Л. Петрова², Т. Прокошева³, Г. Солоіденко, О. Ф. Бойкова, В. В. Мірошникова, О. І. Пашин, С.Юлдашева, Р. Поліщук, А. Соляник, А. Харченко та інші, а також провідні російські науковці Ю. Столяров, І. Суслова, В. Фірсов⁴, Гениева Е. Ю⁵, Егоров В⁶.

Проблемі нормативно-правового забезпечення діяльності бібліотек України присвятила ряд публікацій Г. Солоіденко⁷.

Виявлено, що означена проблема ще не була предметом самостійного дисертаційного чи монографічного дослідження. Питання законодавчого забезпечення розглядаються в межах загального дослідження з бібліотечної тематики. Частково присвячена питанням законодавства праця І. П. Коваленко⁸, монографія Т. Ю. Гранчак⁹ та дисертаційне дослідження І. О. Давидової¹⁰. Більш ширше охоплює питання правового регулювання бібліотек наукове дослідження Л. Г. Петрова¹¹. Нормативно-правові акти в бібліотечній сфері стали предметом дослідження Маріанни Вилегжаніни¹².

Наявність недостатньої кількості дисертаційних, монографічних досліджень, свідчить про недостатню активність у висвітленні проблематики законодавчо-нормативного забезпечення діяльності бібліотек.

У період 2000–2012 рр. відбулася низка наукових конференцій, присвячених бібліотечно-бібліографічним питанням в межах яких розглядалось правове забезпечення даної галузі¹³.

Національна парламентська бібліотека України видала серію довідкових видань «Законодавство – бібліотекам України»¹⁴.

Публікації присвячені нормативно-правовому забезпеченню бібліографічної діяльності та рекомендаційні матеріали щодо бібліографічного опису, присвоєння міжнародного стандартного номера книзі, таблиць УДК та ББК належать Н. Петровій¹⁵, О. Устінніковій, П. Сенько, Н. Регідайло, Г. Плисі, М. Женченко та ін.

Актуальність теми. Постійні зміни в суспільному житті у процесі демократичного розвитку України як правової держави, зростання правосвідомості громадян призводять до підвищення значення законодавчих актів.

В Україні немає спеціального бібліографічного покажчика, який би враховував усі публікації, які містяться в періодичних виданнях присвячені законодавчо-нормативному забезпеченню бібліотечної та бібліографічної діяльності.

Об'єктом дослідження є державне управління у бібліотечній та бібліографічній сфері. Відповідно, предмет дослідження – є законодавча і нормативна документація в бібліотечній та бібліографічній галузі.

Метою дослідження є комплексний аналіз системи державного управління у бібліотечній та бібліографічній сфері та визначення головних пріоритетів у її подальшому розвитку і удосконаленню. У зв’язку з поставленою метою у роботі поставлено такі завдання:

• добірка публікацій присвячених законодавчому і нормативному забезпеченню в бібліотечній та бібліографічній галузі та їх систематизація;

• проаналізувати діючі закони, стандарти, інструкції, рекомендації та визначити ступінь їх виконання;

• визначити систему державного управління бібліотечною справою в Україні та її правові основи;

• проаналізувати ступінь ефективності здійснення функцій матеріально-технічного і кадрового забезпечення та фінансування бібліотечної справи в Україні;

• дослідити існуючі проблеми здійснення державної політики у бібліотечній сфері і окреслити можливі шляхи їх розв’язання.

Наукова новизна дослідження у тому, що це перший бібліографічний покажчик зазначеної тематики, укладений за матеріалами фахової періодики, що відтворює засади державної політики в бібліотечно-бібліографічній галузі.

Правові основи дослідження склали міжнародно-правові і внутрішньодержавні нормативні акти з питань організації управління бібліотечною справою, передусім Основи законодавства України про культуру, Закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу», «Про обов'язковий примірник документів», «Про авторське право і суміжні права», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію» та ін.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що його матеріали можуть стати джерелом для написання ґрунтовних узагальнюючих наукових розвідок із питань законодавчо-нормативного забезпечення бібліотечно-бібліографічної діяльності бібліотек.

Матеріали покажчика систематизовано за підрозділами, що відтворюють тематичні рубрики загального питання, всередині підрозділів – за абеткою, нумерація – наскрізна. Бібліографічний опис здійснено відповідно до існуючих стандартів, зокрема, ДСТУ ГОСТ 7.80: 2007 "СІБВС. Бібліографічний запис. Заголовок. Загальні вимоги та правила складання"¹⁶. Укладання допоміжних покажчиків здійснено на основі методичних рекомендацій Г. М. Швецової-Водки¹⁷. Усі позиції покажчика перевірено de visu, проанотовано, описи доповнені ключовими словами. Під час написання анотацій використано методичні розробки Н. М. Кушнаренко¹⁸.

Структура наукового дослідження (вступ, три розділи, з яких перший – теоретичний огляд проблеми, другий – власне систематичний бібліографічний покажчик, третій – іменний покажчик та алфавітний покажчик статей; висновки, список використаної літератури) зумовлена його метою та завданнями.

Розділ і. Теоретико-правові основи бібліотечно-бібліографічної справи в Україні

Закони є домінуючим фактором у розвитку суспільства, регулюють усі суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил для конкретного кола осіб, організацій та інших суб'єктів права. Вони пронизують усі сфери життя людини, без них у світі панувала б анархія. Розвиток будь-якої галузі безпосередньо залежить від нормативно-правового її забезпечення, бібліотечна та бібліографічна діяльність не виняток. Закони створюють гарантії і умови для реалізації бібліотеками їх соціальної місії і спрямовані на захист прав читачів, бібліотек і бібліотекарів.

Державна політика України у галузі культури неможлива без чітко визначеної політики у бібліотечній сфері, яка у свою чергу є частиною соціально-економічної політики в цілому. Оновлення усіх сфер нашого суспільства, його духовне відродження. економічна, політична розбудова держави обумовлює особливу потребу в розвитку інформаційних сфер.

В останні роки бібліотека пройшла ряд трансформацій, що обумовлені переходом до ринкової економіки та впровадженням інформаційних технологій. Усі нововведення закріплені та регулюються законодавством України про бібліотеки і бібліотечну справу базуються на Конституції України і складається законів, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів¹⁹.

Джерелами правової регламентації бібліотечної діяльності є:

• Міжнародні політико-правові акти (конвенції, угоди тощо), що підписані або ратифіковані Україною;

• Конституція України, державні системні (системоутворюючі) – кодекси законів;

• Міжгалузеві та галузеві законодавчі акти;

• Законодавчі і нормативні документи на сторінках фахової періодики

• Профільні нормативно-правові документи (укази Президента України, постанови уряду та ін.) ;

• Підзаконні акти та регіональні документи;

• Відомчі галузеві нормативні матеріали;

• Внутрібібліотечна організаційно-правова документація;

• Рекомендаційні документи;

• Нормативно-технологічна документація.

До основних слід віднести: закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про обов'язковий примірник документів»²⁰, «Про авторське право і суміжні права»²¹, «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»²², «Про інформацію»²³, «Про концепцію Національної програми інформатизації»²⁴, «Про культуру»²⁵, «Про національну програму інформатизації»²⁶ тощо.

Основою державної політики в бібліотечній галузі є реалізація прав громадян на бібліотечне обслуговування, забезпечення загальної доступності до інформації та культурних цінностей, що збираються, зберігаються та надаються в тимчасове користування бібліотеками. Держава підтримує бібліотечну сферу та її розвиток шляхом гарантованого фінансування бібліотек, пільгової податкової, кредитної та цінової політики, координує діяльність бібліотек усіх форм власності, регулює діяльність бібліотек, що є в державній і комунальній власності²⁷.

До проблем бібліотечного законодавства звертались ряд авторів: Тетяна Вилегжаніна²⁸, Людмила Петрова²⁹, Галина Солоіденко³⁰, Наталія Петрова³¹, Світлана Юлдашева, Роман Поліщук³², Алла Соляник³³, Алла Харченко³⁴ та ін.

Для бібліотечної сфери державна політика має життєво важливий характер. Г. Є. Скібчик³⁵ виділяє основні напрямами державної політики в галузі бібліотечної справи:

• Удосконалення нормативно-правової бази бібліотечної діяльності з метою забезпечення соціальних гарантій населення на інформаційно-бібліотечне обслуговування, гарантій розвитку бібліотек з урахуванням сучасних вимог і взаємозв’язку з правовою сферою суміжних галузей.

• Розвиток електронних ресурсів бібліотек та їх інтеграція з метою підвищення якості інформаційного й бібліотечного обслуговування населення на основі впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, у тому числі корпоративних.

• Забезпечення збереження бібліотечних фондів як частини культурної спадщини й інформаційного ресурсу.

• Організація забезпечення доступу населення до соціально значимої інформації, особливо в малих містах і сільській місцевості. подолання інформаційної нерівності громадян.

• Сприяння розвитку інфраструктури бібліотечної справи, перехід на корпоративні технології. Підтримка й розвиток професійних комунікацій, газет, журналів, розширення партнерства, соціальної участі, удосконалення моделей і технологій управління всією галуззю іі окремими бібліотеками, утому числі на основі менеджменту якості, інших форм і способів професійної діяльності.

• Створення умов для зміцнення й розвитку матеріально-технічної бази бібліотек і бібліотечної справи.

Напрями державної політики повинні щоразу поповнюватись новими пунктами враховуючи суспільні трансформації та вимоги до бібліотек.

Існує ряд питань, які потребують державного регулювання. Важливим питанням є кооперації бібліотек різних типів і форм власності, що необхідно закріпити у законі «Про бібліотеки і бібліотечну справу». Україна знаходиться у стадії формування ринку інтелектуальної власності. Це ставить перед бібліотечною спільнотою проблеми, пов'язані з захистом авторських прав, зокрема, законодавчим захистом діяльності бібліотек щодо електронної доставки документів, електронних публікацій тощо. Як ця діяльність узгоджується із законами України «Про авторське право і суміжні права», «Про бібліотеки і бібліотечну справу». Законодавча неузгодженість може потягти за собою юридичну відповідальність. На необхідності вирішення даних питань наголошує у своїх працях С. Кругових³⁶, Г. Плиса³⁷. Проти порушень Закону про авторське право та суміжні права та неприпустимість отримання прибутків за рахунок відтворення бібліотечних фондів виступає і Українська бібліотечна асоціація³⁸. Зважаючи на появу великої кількості електронних документів, дедалі гостріше постає питання дотримання авторського права при їх копіюванні, електронній доставці. Проаналізувавши закон про авторське право, Н. Розколупа³⁹ подає свій варіант вирішення проблеми. Проблему електронних документів у бібліотеках та авторського права розглядали також Н. Пелагеша⁴⁰, С. Кругових⁴¹, Г. Асєєв⁴².

Комплектування бібліотечних фондів в умовах побудови інформаційного суспільства є надзвичайно актуальним. Діяльність із поповнення бібліотечних фондів здійснюється відповідно до закону України «Про обов'язковий примірник документів» та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок доставляння обов'язкового примірника документів»⁴³. Незважаючи на те, що закон «Про обов'язковий примірник документів» прийнятий ще у 1999 році з наступними змінами він не є досконалим. Ряд авторів Тамара Михайловська, Олена Щеглова⁴⁴, Наталія Петрова⁴⁵, Алла Соляник⁴⁶ наголошують на необхідності його редакції. Віталій Поляков⁴⁷, Тетяна Устіннікова⁴⁸, Олена Щеглова⁴⁹ здійснили аналіз системи постачання бібліотек обов’язковим примірником видань за останні роки на підставі закону «Про обов’язковий примірник документів». Механізм доставляння обов'язкового примірника не реалізується на практиці, бібліотеки не отримують обов'язковий примірник у повному обсязі. Видавництва, котрі забувають або не хочуть доставляти свою продукцію (особливо, якщо це дорогі книги), ніякої відповідальності не несуть. Немає системи інформування про книги, що готуються до випуску та вийшли з друку, немає, контролюючого органу (установи), який відслідковує інформацію щодо випуску друкованої продукції на території України.

Неврегульованість законодавства про обов'язковий примірник негативно позначається на функціонуванні державної бібліографії.

Фінансування бібліотек регулюється законом України «Про бібліотеки і бібліотечну справу». «Основними джерелами фінансування бібліотек державної і комунальної форм власності є кошти відповідно державного та місцевих бюджетів ; бібліотек, заснованих на інших формах власності, – кошти засновників»⁵⁰. Важливим залишається питання виділення цільового фінансування на будівництво та реконструкцію бібліотечних будівель, що дасть можливість не тільки належним чином зберігати фонди, але й забезпечувані комфортні умови користувачам бібліотек для одержання сучасних бібліотечно-інформаційних послуг.

Незадовільним залишається стан справ з підготовки кадрів для існуючих бібліотек: скорочення державного набору, відтік професійних кадрів⁵¹. Бібліотечна професія не є престижною через недостатнє фінансування та низьку заробітну платню. Однак спостерігається деяке покращення в порівнянні з минулими роками, в умовах зростання ролі інформаційної сфери бібліотека є умовою суспільного прогресу.

Протягом 2000 – 2012 рр. президент України підписав ряд розпоряджень, указів, що насамперед, стосувались надання бібліотекам України національного статусу⁵². Із впровадженням в роботу бібліотек новітніх технологій видано ряд указів, що мали на меті регламентувати дану діяльність, зокрема указ про впровадження новітніх інформаційних технологій в роботу бібліотек⁵³, забезпечення доступу до мережі Інтернет⁵⁴.

22 березня 2000 року Президент України підписав указ про «Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек України»⁵⁵. Згідно даного документу, в Україні за кілька років повинна бути створена Національна система електронних ресурсів, чого не відбулося до тепер. З метою якнайширшого поповнення бібліотечних фондів указ звільняв бібліотеки від плати мита при перевезенні іноземних документів. Кабінет Міністрів України затвердив перелік бібліотек, до яких надсилаються документи у рамках міжнародного документообміну, що звільняються від сплати мита ⁵⁶. На практиці документи не діють, бібліотеки надалі сплачують на митниці 50 % від вартості книги. Неврегульованість даного питання несе для бібліотек значні матеріальні витрати, вимагає прийняття відповідних актів.

Незначна кількість постанов Верховної Ради щодо розвитку бібліотечної галузі та відсоток їх виконання свідчить про недієвість законодавчої влади в Україні. До найважливіших правових документів парламенту слід віднести постанови про впровадження мораторію на закриття державних і комунальних закладів культури у сільській місцевості⁵⁷ та Національну програму інформатизації⁵⁸, що включає комплекс проектів інформатизації спрямованих розв’язання проблемних питань пов’язаних із наданням доступу до національних та світових інформаційних ресурсів, містить перелік заходів спрямованих на досягнення Україною рівня інформатизації розвинутих країн світу.

На сьогодні в Україні існує розгалужена мережа публічних бібліотек різних типів, яка включає бібліотеки загальнодоступні, спеціалізовані бібліотеки для дітей та юнацтва, бібліотеки при університетах, ВНЗ, школах; наукові бібліотеки (включаючи спеціалізовані медичні, сільськогосподарські технічні бібліотеки), бібліотеки для інвалідів, тощо. Залежно від статусу бібліотеки підпорядковуються різним міністерствам: Міністерству культури й туризму України, Міністерству культури і мистецтв України, Міністерству освіти України. Відповідно, кожне із міністерств, регулює відносини у бібліотеках певного рівня.

Мережа освітянських бібліотеки університетів, академій, інститутів і коледжів, які здебільшого підпорядковані Міністерству освіти й науки. Мережа бібліотек НАН України нараховує 98 бібліотек науково-дослідних інститутів та Національну бібліотеку України імені В. Вернадського. Мережа масових бібліотек системи Міністерства культури й туризму України включає: Національну Парламентську бібліотеку України, Державну історичну бібліотеку України, Державну бібліотеку України для дітей, Державну бібліотеку для юнацтва, обласні бібліотеки для дітей та обласні бібліотеки для юнацтва в усіх регіонах України⁵⁹.

Аналіз політики Міністерства культури і мистецтв України здійснила Т. Прокошева⁶⁰. До основних напрямів діяльності установи належить: впровадження інноваційних технологій в усі ділянки роботи бібліотек, створення електронних ресурсів бібліотек. Для реалізації поставлених завдань прийнято постанову «Модернізація закладів культури», «Програма розвитку культури на період до 2007 року».

Координацію роботи мережі бібліотек НАН України здійснює Президія Національної академії наук України та Інформаційно-бібліотечна рада НАН України. Основними напрямами діяльності бібліотек НАН України є інформатизація бібліотечних процесів, створення інтернет-порталів, забезпечення доступу до національних та зарубіжних електронних бібліотек та баз даних⁶¹.

Діяльність Міністерства культури і туризму України у сфері забезпечення нормативно-правовою базою діяльність бібліотек усіх видів і форм власності проаналізував Л. Нікіфоренко⁶².

Кабінет Міністрів України є виконавчим органом державної влади, його розпорядження є обов’язковими для виконання. Позитивне сприйняття отримали постанови «Про подальше впорядкування умов оплати праці працівників національних закладів культури»⁶³, «Про підвищення заробітної плати працівникам бібліотек»⁶⁴. Чи не найважливішим розпорядженням Кабінету Міністрів для бібліотек на сучасному етапі слід вважати програму створення єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека – XXI»⁶⁵.

Хвилю дискусій та незадоволення викликала постанова «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності»⁶⁶. Юридичну консультацію бібліотекам з даного питання надає Н. Розколупа⁶⁷ та Н. А. Кулик⁶⁸. З переліку вилучено ряд послуг, завдяки яким вдавалося залучати додаткове фінансування на утримання бібліотек. А окремі послуги визначено таким чином, що їх надання стає неможливим. Зокрема, це стосується продажу видань про бібліотечні фонди, оформлення реєстраційних документів користувачів. Бібліотеки тепер повинні оформляти реєстраційні документи користувачів (формуляри, читацькі квитки тощо) безкоштовно. Однак кошторисами бібліотек видатки на придбання чи виготовлення реєстраційних документів користувачів не передбачені. Постанова має негативні наслідки для бібліотек: недофінансування та скорочення чисельності бібліотечних послуг.

Перелік законодавчо неврегульованих проблем можна продовжувати. Це свідчить про те, що ряд бібліотечних законів, зокрема, закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», навіть із наступними змінами і доповненнями, сьогодні потребує доопрацювання, оскільки зовсім неузгоджений або входить у суперечність із рядом законів, що опосередковано впливають на діяльність бібліотек.

Бібліотечна політика має визначати стратегічні цілі, конкретні дії та терміни їхньої реалізації.

До основних проблем, що потребують розв’язання, слід віднести:

• прийняття нової редакції Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», яка б враховувала світові тенденції розвитку галузі;

• розроблення державної цільової програми розвитку бібліотечної справи в Україні;

• внесення змін до Закону України «Про обов’язковий примірник документів», передбачивши механізм контролю за доставлянням обов’язкового примірника документів;

• перегляд переліку платних послуг, котрі можуть надаватися бібліотеками;

• внесення змін до нормативно-правових актів, що регулюють державні закупівлі в Україні, щодо спрощення процедури закупівлі бібліотеками книг, періодичних видань;

• розробка соціальних нормативів надання населенню бібліотечних послуг.

Стандартизація - це діяльність по встановленню і використанню єдиних норм, правил, вимог і характеристик до різних об'єктів бібліотечної справи з метою забезпечення взаємозамінюваності, технічної та інформаційної сумісності, якості продукції та послуг бібліотек, бібліотечного обслуговування, обліку⁶⁹.

Стандартизація у бібліотечній справі почалась зі стандартизації формату картки та опису видання, зараз майже усі бібліотечні процеси підлягають стандартизації.

На сьогодні в Україні діють такі категорії стандартів в галузі бібліотечної справи:

міжнародні стандарти - документи, прийняті міжнародною організацією зі стандартизації (ІСО),

міждержавні стандарти - документи, прийняті країнами СНД, що приєднались до Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, і застосовувані ними безпосередньо,

національні стандарти - документи, прийняті національними органами зі стандартизації однієї держави. Наприклад, ДСТУ затверджений Державним комітетом України зі стандартизації, метрології та сертифікації,

галузеві стандарти — документи, розроблені і затверджені галузевим міністерствами та відомствами⁷⁰.

В Україні бібліотечна діяльність забезпечується міжнародними напрацюваннями. Українські бібліотеки використовують у своїй роботі стандарти ІФЛА⁷¹. На основі яких розроблено національні стандарти з бібліотечної статистики для публічних бібліотек з урахуванням національної специфіки⁷². Розробкою стандартів займається Державний комітет України по стандартизації. Діючим є Міждержавний стандарт 7.0–99 «Інформаційно-бібліотечна діяльність, бібліографія»⁷³, Держстандарт 7.0.2-2006. «Консервація документів на компакт-дисках. Загальні вимоги»⁷⁴, Міжнародний стандарт ISO 11620 : 1998 щодо якісної оцінки діяльності бібліотек⁷⁵, міждержавний стандарт 7.20 – 2000 «Бібліотечна статистика»⁷⁶ та ін.

Оцінювання якості діяльності бібліотек відбувається згідно ДСТУ ISO 9000:2007 (ISO 9000:2005. IDT) «Системи управління якістю. Основні положення та словник термінів». О. Білик⁷⁷ вважає стандарт недосконалим, оскільки він не містить вимог до результатів діяльності бібліотек. Це стосується якості надання ними послуг та рівня задоволеності користувачів. «Оцінку інформаційного обслуговування повинен давати користувач, ступінь задоволення запитів якого є головним критерієм роботи бібліотеки». Вимірювання ефективності діяльності полягає не тільки у збиранні та аналізі статистичних даних, а зіставленні того, що бібліотека робить, з тим, що вона повинна робити. Р. Миколенко⁷⁸, Т. Прокошева⁷⁹ вважають, що оцінювання якості роботи бібліотек повинно здійснюватись відповідно до прийнятих у світі стандартів: ISO 2789 «Інформація і документація. Міжнародна бібліотечна статистика», ISO 11620 «Інформація і документація. Показники ефективності роботи бібліотек».

Чи не основним завданням бібліотек є забезпечення збереження фондів. Процес збереження, окрім дотримання фізико-хімічних умов вимагає додаткових заходів: мікрофільмування та створення страхових копій. Дана діяльність здійснюється відповідно до Держстандарту Р 7.0.2-2006. Консервація документів на компакт-дисках. Загальні вимоги⁸⁰.

Створення і впровадженню нових інформаційно-бібліотечних технологій проводить відповідно до російського стандарту СІБВС⁸¹.

Облік бібліотечного фонду здійснюється відповідно до стандарту 7.20 – 2000 «Бібліотечна статистика»⁸².

Будь-яка бібліотечна діяльність повинна здійснюватись відповідно до бібліотечних стандартів, бібліотеки України використовують здебільшого стандарти СРСР, останнім часом помітна тенденція залучення міжнародних стандартів, менш активно використовують національні стандарти.

Стандартизації підлягає і бібліографічна діяльність, на відміну від бібліотечної діяльності є більш розробленою.

Бібліографічна діяльність бібліотек регламентується державними стандартами. Чинні державні стандарти, що регламентують створення бібліографічного опису: ДСТУ ГОСТ 2006 «Бiблiографiчний запис. Бiблiографiчний опис. Загальнi вимоги та правила складання»⁸³ та ДСТУ ГОСТ 7-80.2007 «Бібліографічний запис. Заголовок. Загальні вимоги і правила складання»⁸⁴.

Розроблено загальну методика укладання бібліографічного опису різних видів документів, скорочення слів в бібліографічному описі тощо. На основі стандартів розроблено методичні рекомендації, які представлені у серії публікацій Ольги Устіннікової⁸⁵, Прасковії Сенько, Надії Регідайло, Галини Плиси⁸⁶, Л. Сосової⁸⁷, О. Баркової⁸⁸.

Правила складання бібліографічного опису (бібліографічного запису) багатотомних видань, дисертацій та їх авторефератів, згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання» розробили Наталія Петрова, Надія Регідайло, Світлана Юлдашева⁸⁹.

Марина Женченко⁹⁰, Ірина Антоненко⁹¹, Ольга Баркова розробили рекомендації щодо укладання бібліографічного опису електронних ресурсів згідно з ГОСТом 7.82.– 2001 «Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов. Общие требования и правила составления».

Марина Женченко також здійснила аналіз помилок, які виникають при укладанні списку використаної літератури розробила методичні рекомендації ⁹² на підставі ДСТУ ГОСТ 7.80: 2007 «СІБВС. Бібліографічний запис. Заголовок. Загальні вимоги та правила складання».

Особливої методики опису вимагають і управлінські документи, зокрема, накази, розпорядження, постанови, статути, положення, інструкції, правила. Низка рекомендацій щодо опрацювання управлінських документів подана у роботі О. Збанацької⁹³.

Правила укладання бібліографічного опису книжкових пам’яток: стародруків, унікальних та рідкісних видань для їхнього загальнодержавного обліку та реєстрації розробила Г. Ковальчук⁹⁴. Рекомендації щодо складання заголовка за яким здійснюється державна реєстрація історико-культурних фондів подано у праці Л. Лисенко⁹⁵.

Рекомендації щодо присвоєння міжнародного стандартного номера книзі, згідно з чинним в Україні ГОСТом 7.4 – 86 «СИБИД. Издания. Выходные сведения» подано у працях Наталії Петрової⁹⁶, Ірини Погореловської, Поліни Мачуги. Автори публікації розробили також правила присвоєння ідентифікаційного номера виданню згідно з ДСТУ 3145 – 95. «Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Терміни та визначення»⁹⁷. Книжкова палата України опублікувала загальні рекомендації Міжнародної Організації Стандартизації щодо визначення Міжнародного стандартного номера нотного видання (ISMN)⁹⁸.

Зважаючи на різновидність документів, розроблено методики їх описування на основі діючих стандартів. Їх розробку беруть на себе провідні бібліотеки та науково-дослідні установи України.

Бібліотечна й бібліографічна діяльність регламентується законами, указами Президента, постановами Верховної Ради України, нормативно-правовими актами центральних державних органів виконавчої влади, внутрішньо бібліотечними положеннями, інструкціями, рекомендаціям науково-дослідних установ. Незначне місце відводиться рекомендаціям міжнародних та всеукраїнських конференцій, що містяться настанови щодо удосконалення й розвитку публічних бібліотек України та забезпечення вільного доступу до інформації⁹⁹, формування та опрацювання інформаційних ресурсів, наукових досліджень і підвищення кваліфікації кадрів,¹⁰⁰ впровадження новітніх інформаційних технологій, бібліотечно-інформаційного обслуговування¹⁰¹, формування та збереження фондів,¹⁰² впровадження веб-технологій, формування інтранет-ресурсів,¹⁰³ взаємодії бібліотек у мережевому середовищі, збереження бібліотечних фондів у процесі формування електронних бібліотечних ресурсів, розвиток нормативно-правової бази щодо електронних інформаційних ресурсів ¹⁰⁴.

Незважаючи на велику кількість законодавчих актів та стандартів, можна сказати, що на сьогодні бібліотечно-бібліографічна галузь права розроблена недостатньо, бо швидкий розвиток технологій вимагає нових законів. Сучасний стан і перспективи подальшого розвитку бібліотек значною мірою залежать від того, як держава і органи місцевої влади відносяться до питань керівництва підпорядкованими закладами, забезпечення їхньої діяльності, яким чином здійснює державна і регіональна політика щодо бібліотечної сфери.

Розгляд стану законодавчого-нормативного забезпечення бібліотечно-бібліографічної сфери свідчить про те, що на фоні певних позитивних зрушень, сучасна нормативно-правова база характеризується наявністю суперечливих законів_, які можна по-різному тлумачити. Тому, необхідно внести цілий ряд поправок та змін до законодавства. Потрібно удосконалити нормативно-правову базу як основу функціонування бібліотечної справи, сприяти розвитку електронних ресурсів і формування на їх основі електронних бібліотек, посиленню міжвідомчої та міжнародної кооперації та координації бібліотек з метою спільного користування електронними ресурсами та інтеграції України у світовий інформаційний простір, удосконалити програми перепідготовки та підвищення кваліфікації бібліотечних працівників. Варто закріпити в правових актах прийняття спеціальних державних бібліотечних програм розвитку і модернізації бібліотек, а також зобов'язання органів державної влади забезпечити планове цільове виділення коштів на їхню діяльність та комплектування фондів.

Розділ 2. Законодавча і нормативна база діяльності бібліотек в Україні на сторінках фахової періодики (2000 – 2012 рр.)