Російська Федерація

особі президента та його апарату, і законодавчою — в особі керівництва Верховної Ради Росії. Президент Б. Єльцин за­хищав позиції радикальних демократів, прихильників еко­номічних реформ методом "шокової терапії", а голова Вер­ховної Ради Р. Хасбулатов, спираючись на прокомуністично налаштовану більшість парламентського корпусу, обстоював більш плавний перехід до ринку за умов державного регулю­вання. У січні 1993 р. Б. Єльцин поставив Верховну Раду пе­ред вибором: досягнення угоди з виконавчою владою або ж проведення референдуму з питання владних повноважень. 25 квітня 1993 р. Б. Єльцин виніс на референдум питання про довіру главі держави, про проект нової конституції і ви­бори нового парламенту. Всенародне голосування принесло успіх президентській стороні (62 % голосів) і зміцнило її становище.

Проте гостра політична боротьба не припинялася. Вер­ховна Рада блокувала президентські укази (у тому числі про приватизацію), намагалася взяти під свій контроль засоби масової інформації. До законодавчої влади примкнули, ви­ходячи з її політичної орієнтації, націонал-патріотичні ор­ганізації реакційного спрямування, прихильники реставрації "розвинутого соціалізму", рядові громадяни, що постражда­ли під час першого етапу реформ. У серпні того ж року Б. Єльцин запропонував створити новий законодавчий ор­ган — Раду Федерації. Тим самим він давав зрозуміти своїм противникам, що готовий піти на будь-які заходи, включаю­чи розпуск Верховної Ради та з'їзду народних депутатів. 21 вересня 1993 р. в телезверненні президент оголосив про припинення повноважень Верховної Ради, формування нових двопалатних Федеральних Зборів і запровадження особливого (президентського) правління країною до подо­лання кризи. Так почалась поетапна конституційна рефор­ма, у здійсненні якої стали виявлятися силові методи.

Акція президента Б. Єльцина викликала опір парламен­тарів. Терміново скликаний з'їзд народних депутатів ухвалив рішення про відставку глави держави, дії якого було розціне­но як державний переворот, і передачу президентських по­вноважень віце-президенту О. Руцькому. У відповідь "Білий дім", де розміщувалася Верховна Рада, був фактично блоко­ваний внутрішніми військами. Апогеєм протистояння стали

293

Р ОЗДІЛ 14

трагічні події 3—4 жовтня 1993 р. Мітингуючий натовп прибічників Верховної Ради, очолюваний генералом Мака-шовим, захопив будинок московської мерії і спробував ово­лодіти Останкінським телецентром. Уранці 4 жовтня "Білий дім" був оточений частинами Московського військового ок­ругу й підданий обстрілові з танків, а вдень спецпідрозділи захопили будинок штурмом і заарештували головних полі­тичних опонентів президента Єльцина. Так шляхом відкри­тої силової боротьби було ліквідовано протистояння глави держави і парламенту. Ці події по-різному оцінювалися російським суспільством і політичними силами країни.

12 грудня 1993 р. відбулися парламентські вибори і рефе­рендум, учасники якого схвалили проект нової конституції. Росія стала президентською республікою, в якій глава дер­жави зосереджував у своїх руках усю повноту виконавчої влади й, крім того, наділявся чималими прерогативами, значно більшими, аніж глави інших відомих світові прези­дентських республік. До складу РФ увійшли республіки, краї, області, автономні утворення, а також міста Москва й Санкт-Петербург — усього 89 суб'єктів.

Опозиційний склад V Державної Думи (IV Державна Ду­ма була розігнана в 1917 p.), в якій проурядовий блок "Вибір Росії" контролював лише 96 мандатів з 450, став на шлях ко­ригування курсу реформ в напрямі поміркованості й посту­повості. Особлива увага приділялася зміцненню національної єдності країни та її державності. З цією метою ініційовано процес на досягнення суспільної злагоди, а Державна Дума прийняла рішення про політичну амністію і припинення карних справ учасників подій у серпні 1991 р. й вересні— жовтні 1993 р. Наприкінці квітня 1994 р. укладено Договір про суспільну злагоду.

Проте існуюча правова база виявилась недостатньою для вирішення всіх проблем зміцнення російської державності. Виникла необхідність у розробці й укладенні двосторонніх до­говорів між Центром і суб'єктами федерації. Першим таким документом стала угода з Татарстаном (15 лютого 1994 p.). РФ почала набувати рис асиметричної федерації, оскільки її суб'єкти мали різні права.

Основною подією державно-політичного розвитку Росії середини 90-х років стали парламентські та президентські

294