Країни Північної Європи

сферу інтересів країн Північної Європи. Останні, розгляда­ючи нові незалежні країни Балтії як свою периферію, що ви­магає постійної політичної, економічної і фінансової підтримки, з великою настороженістю сприймають будь-які кроки Росії, спрямовані на посилення свого впливу в цьому субрегіоні.

Водночас країни Північної Європи не замикаються на регіональному рівні й разом з країнами Західної Європи ос­воюють колишні простори Радянського Союзу. Уже в грудні 1991 р. Швеція, Норвегія, Фінляндія і Данія визнали неза­лежну Україну. Між країнами Північної Європи і Україною почали налагоджуватися взаємовигідні зв'язки. Україні є що запропонувати і є що взяти у них. Взаємна заінтересо­ваність сторін лежала в основі зустрічей президента України Л. Кучми і президента Фінляндії М. Ахтісаарі. 23—27 берез­ня 1999 р. відбувся державний візит Л. Кучми до Швеції, під час якого проводилися переговори з главою шведської дер­жави — королем Карлом XVI Густавом, спікером риксдагу Б. Далем та прем'єр-міністром країни Й. Перссоном. На 1 травня 2000 р. між Швецією і Україною було укладено десять угод різних рівнів. Дружні, взаємовигідні зв'язки роз­вивають з Україною Данія і Норвегія, які також підписали з нею низку угод.

() і :чи

Розділ

₁₃

ПОЛЬЩА

Відродження Польщі: економічні і політичні проблеми

_П

овоєнне становище Польщі було важким. Країна зазнала величезних матеріальних і людських утрат: загинуло 6 млн чоловік (22 % усього насе­лення), національне багатство зменшилося на 38 %, майже 40 % промислового потенціалу було знищено, втрати в сільському господарстві досягли 1/3 його довоєнної вартості. Перед новою владою постали завдання відбудови господар­ства і проведення соціально-економічних реформ.

Створений 28 червня 1945 р. Тимчасовий уряд національ­ної єдності (ТУНЄ) мав коаліційний характер, причому представники емігрантського уряду С. Миколайчика отри­мали лише чотири міністерські портфелі з 23. Комуністи продовжували контролювати армію і силові міністерства, в тому числі Міністерство громадської безпеки, в рамках яко­го за допомогою радянських радників був створений польсь­кий аналог НКВС — Служба безпеки (СБ). Місцеві органи влади — ради народові, так само як і уряд, формувалися з партій Національного фронту. На роль лідера серед них пре­тендувала Робітнича партія Польщі (ППР). У липні 1945 р. її чисельність становила 189 тис. чоловік. Масовими партіями стали на цей час і її союзники — Польська соціалістична партія (ППС, 150 тис), Стронніцтво людове (СЛ, 200 тис.) і Стронніцтво демократичне (СД). Близько 700 тис. чоловік налічували відроджені профспілки. Католицька церква, відо­кремлена у вересні 1945 р. від держави, зберігала нейтральну позицію, хоча костьол на чолі з кардиналом А. Хлондом не схвалював багатьох заходів властей.

258

Польща

До створення легальної опозиції головною небезпекою для режиму було збройне підпілля, яке не припинило бо­ротьби після арешту генераіа Л. Окуліцького. Вістря атаки Делегатури збройних сил (спадкоємиці Армії Крайової) спрямовувалось проти органів правопорядку, працівників держадміністрації і прорадянськи налаштованих політичних діячів. Для боротьби з нелегальною опозицією був створений Корпус внутрішньої безпеки, який разом із загонами робітничої міліції влітку 1945 р. провів низку операцій про­ти "лісових" загонів. Не відмовляючись від репресивних за­ходів, ТУНЄ вдався до амністії (2 серпня 1945 p.), якою ско­ристалися 42 тис. чоловік. Усього в 1945 р. у країні діяли більш як 1 тис. конспіративних організацій і збройних груп, які налічували понад 80 тис. членів. Підпілля ставило своєю метою посилювати недовіру поляків до нових порядків, пе­реконати їх у ненадійності режиму.

Щоб привернути на свій бік селянство, яке становило більшу частину населення країни, нова влада ініціювала про­ведення аграрної реформи. Вона здійснювалась на основі де­кретів Польського комітету національного визволення (ПКНВ) від 6 вересня 1944 p., Тимчасового уряду від 18 січня 1945 р. і ТУНЄ від 6 вересня 1946 р. Відповідно до цих дек­ретів конфісковувалися володіння громадян Третього райху, польських громадян німецької національності та осіб, звину­вачених у співробітництві з окупантами. Вилучалися також землі поміщиків, якщо їхня загальна площа перевищувала 100 га або 50 га орних земель. За символічну плату наділи до 5 га передавались у трудову власність сільськогосподарським робітникам і малоземельним селянам (на північних і західних землях, що увійшли до Польщі після 1945 p., — до 7—15 га). Реформа відбувалася повільно: чимало людей зай­мали вичікувальну позицію, нерідко траплялися випадки відмови селян від запропонованих наділів. Тоді за порадою Сталіна з жовтня 1944 р. керівництво ППР розпочало прове­дення парцеляції революційним шляхом: заохочення антипоміщицького руху селян, радикальне обмеження компетенції земельних комітетів, які раніше опікувалися реформою, організація і направлення в село робітників і військових бригад. Розв'язання земельного питання в тій формі, в якій його пропонувала нова влада, сприймалося

259

Р ОЗДІЛ 13

селянами-власниками без ентузіазму, оскільки вони прагну­ли до створення рентабельних господарств і збільшення своєї власності. Два-три гектари землі, отримані безземельними згідно з декретами, не давали можливості ввійти в "міцні гос­подарства", що для багатьох було заповітною мрією. Саме це обіцяли прибічники С.Миколайчика, які об'єдналися 22 серпня 1945 р. в Польське стронніцтво людове (ПСЛ). Людовці вимагали перетворення сільського господарства на основу економіки, створення рентабельних сільських госпо­дарств за рахунок великих володінь та орієнтації у зовнішній політиці на Захід. Чисельність ПСЛ швидко зростала — в січні 1946 р. вона налічувала вже 550 тис. членів, а наприкінці року — 800 тис. і стала наймасовішою партією у країні.

У кінцевому підсумку перемогли ті, хто мав реальну вла­ду. До кінця 1949 р. польські селяни (1 млн 68 тис. сімей) отримали 6 млн 70 тис. га землі. Із загальної кількості селянських господарств 26 % становили тепер новостворені і 8,6 % — зміцнені під час реформи. Це забезпечило підтрим­ку народно-демократичного режиму з боку значної частини селян. Водночас аграрна реформа привела до зниження про­дуктивності праці і товарності сільського господарства, яке зробило крок назад — до натурального стану.

Націоналізація основних засобів виробництва мала свої характерні особливості і багато в чому відрізнялася від ре­формаційних процесів в інших державах регіону. Цьому був ряд причин. Унаслідок окупації країни гітлерівською Німеч­чиною вся велика і середня промисловість була екс­пропрійована і стала власністю німецької держави. Тому після визволення країни вона виявилася "безгосподарною". З приходом Червоної Армії почалося захоплення, промисло­вих підприємств оперативними бригадами і фабрично-за­водськими комітетами. На північних і західних землях всі промислові об'єкти вважалися військовими трофеями і уп­равлялися спочатку радянською військовою адміністрацією, яка з кінця травня 1945 р. почала передавати їх польським властям. До осені 1945 р. майже всі великі і середні підприємства перейшли під контроль держави. Нові відно­сини власності у промисловості закріпляв Декрет про націоналізацію від 3 січня 1946 p., відповідно до якого у власність держави перейшли 3397 великих і середніх підпри-

260

Польща

смств, банки, транспорт, а також усі колишні німецькі заво­ди і фабрики. Підприємства харчової промисловості, на ви­могу ППС і ПСЛ, передавалися кооперативам. Опір огульній націоналізації очолила ПСЛ, підтримана дрібною буржуазією та католицькою церквою, яка вважала націо­налізацію аморальною. Проте вже наприкінці 1946 р. під контролем держави перебувало 11,4 тис. промислових підприємств, унаслідок чого частка державного сектора в промисловості збільшилася до 94 %.

Відбудова сільського господарства і соціально-еко­номічні реформи супроводжувалися великими міграціями населення, що охопили загалом 8 млн чоловік. Відповідно до рішень Потсдамської конференції, понад 2,5 млн німців ви­селено до радянської та англійської зон окупації Німеччини. З метою вирівнювання державного та етнічного кордону між СРСР і Польщею була проведена добровільна репатріація осіб польської та єврейської національностей, які мали польське громадянство до вересня 1939 р. Вона здійснювала­ся на підставі угод між ПКНВ і урядами УРСР, БРСР і Литовської РСР, підписаних у вересні 1944 p., а також між ТУНЄ і урядом СРСР від 6 липня 1945 р. За період з верес­ня 1944 по грудень 1946 р. з Польщі до СРСР репатрійовано 518 тис. чоловік, у тому числі 482 тис. українців, а з СРСР до Польщі переїхало 1 млн 421 тис. чоловік. Більшість із них осіли на північних і західних землях.

Вибір шляхів суспільного розвитку

_П

ісля створення ПСЛ і відновлення в листо­паді 1945 р. діяльності Стронніцтва праці (СП), яке виступало на захист християнської моралі, приват­ної власності і парламентської демократії, основна політич­на боротьба зосередилася навколо підготовки виборів до За­конодавчого сейму. Узимку 1945—1946 pp. відбувався процес вироблення передвиборчих платформ основних ворогуючих сил. Перший з'їзд ППР, що відбувся у грудні 1945 p., кінце­вою метою визначив побудову соціалістичного ладу, хоча лідер польських комуністів В. Гомулка припускав мож-

261

Р ОЗДІЛ 13

ливість переходу до соціалізму еволюційним шляхом, без встановлення диктатури пролетаріату. Важливим аргумен­том у передвиборчій боротьбі стала програма ПСЛ, затвер­джена конгресом партії в січні 1946 р. Польське стронніцтво людове підтверджувало свою прихильність нормам парла­ментської демократії західного зразка, наголошувало на не­обхідності збереження аграрно-промислового характеру Польщі і перетворення сільського господарства на базову га­лузь, відводячи націоналізованій промисловості роль поста­чальника необхідних промислових товарів, енергії і палива. Як і раніше, ПСЛ не тільки виступало за поєднання держав­ної, кооперативної і приватної власності, а й обстоювало вирішальні позиції останньої.

Якщо більшою частиною польського села програма ПСЛ сприймалася позитивно як концепція "третього (селянсько­го) шляху" розвитку суспільства, то ППР і ППС зустріли її в штики. Після провалу спроби створити прокомуністичний блок, ППР розгорнула фронтальний наступ на ПСЛ, її про­граму, політику та ідеологію. Була проведена чистка органів влади і управління від діячів ПСЛ, що супроводжувалася га­ласливою кампанією викриття "класової, антинародної сут­ності" партії Миколайчика. Водночас докладалися зусилля до розколу її керівництва, відриву селянської маси від лідерів. Деякі місцеві організації ПСЛ були закриті через звинувачення у зв'язках зі збройним підпіллям.

Не маючи впевненості в результатах виборів до Законо­давчого сейму, ППР, за погодженням зі своїми союзниками, виступила з пропозицією провести спочатку референдум з трьох питань: про ліквідацію другої палати (сенату), про соціальні реформи (аграрну та промислову) і про новий західний кордон. Метою польських комуністів було створи­ти враження одностайності і збільшити аргументи на ко­ристь єдиного списку на майбутніх виборах. У референдумі ЗО червня 1946 р. взяли участь 11 млн 858 тис. чоловік, тоб­то 85,3 % тих, хто мав право голосу. Офіційні результати засвідчили, що з першого питання уряд підтримали 68,2 % голосуючих, 77,3 % схвалили соціально-економічні перетво­рення, 91,4 % визнали справедливість нових західних кор­донів. Протести Миколайчика щодо фальсифікації наслідків референдуму залишились поза увагою.

262

Польща

Наступним етапом боротьби стала підготовка парла­ментських виборів, призначених на січень 1947 р. Розуміючи, що референдум не ліквідував повністю дистанцію між селян­ством, яке підтримувало ПСЛ, і владою, керованою ППР, уряд вирішив скасувати обов'язкові поставки, унаслідок чого доходи селян, які почали продавати продукти державі, вирос­ли у 25 разів. Водночас були списані борги селянства державі: за 1944—1945 pp. повністю, за 1945—1946 pp. — повністю для дрібних господарств (до 2 га) і частково для інших категорій селянських володінь. Усе це створювало передумови для поліпшення матеріального становища селян і сприяло зміні їхніх настроїв на користь властей. Не обмежуючись заходами економічного впливу, пленум ЦК ППР у вересні 1946 р. ви­ступив з ініціативою проведення нової політичної кампанії проти ПСЛ. Унаслідок чистки державного апарату, були звільнені всі воєводи і старости — члени ПСЛ, обмежена компетенція міністрів — членів партії Миколайчика, в тому числі й самого віце-прем'єра. Напередодні виборів ПСЛ було звинувачене у зв'язках з підпіллям та антиурядовій про­паганді, а його діяльність заборонена у 36 повітах країни. В десяти виборчих округах (із 52), де проживала чверть насе­лення країни, списки ПСЛ були оголошені недійсними. На 10 січня 1947 р. під арештом перебували тисячі її членів, у тому числі 147 кандидатів у депутати. Урядова пропаганда постійно вказувала на ПСЛ як легальний фасад реакційного партизанського підпілля.

За таких умов 19 січня 1947 р. відбулися вибори до Зако­нодавчого сейму. В них взяли участь майже 90 % виборців. Офіційні результати дали урядовому блокові 80,1 % голосів і 394 депутатських місця з 444. ПСЛ отримала 28 мандатів (10,3% голосів), решта 22 — СП, ПСЛ — "Ново визволене". Поразка ПСЛ, що стала наслідком переслідувань і цькувань як самої партії, так і її електорату, фальсифікація результатів голосування в усіх виборчих округах унеможливлювали ре­алізацію демократичної альтернативи розвитку Польщі.

На перших засіданнях сейму президентом Польщі був обраний Б.Берут (ППР), Генеральний секретар ЦВК ППС Ю. Ціранкевич сформував уряд, в якому соціалісти отрима­ли сім портфелів, комуністи — шість, СЛ — п'ять, СД — три, СП — два. 19 лютого 1947 р. сейм ухвалив так звану Малу

263