Країни Північної Європи

господарського життя є також збільшення зайнятості. У 1997 р. кількість новостворених робочих місць порівняно з попе­реднім роком збільшилася на 25 %. Високі темпи розвитку спостерігаються у риболовецькій галузі, будівництві, хімічній промисловості, металургії. У 1998 р. ВВП збільшив­ся на 4 %. Важливу роль для Норвегії відіграють прибутки від нафтодобування.

Загальний спад виробництва у світі на початку XXI ст. позначився також на країнах Північної Європи. Падіння по­питу на світових ринках призвело до зменшення експорту північноєвропейських країн. Як наслідок знизилися темпи економічного розвитку. Для Швеції у 2001 р. вони станови­ли 1,5 %, Норвегії — 1,7, Данії — 1,2, Фінляндії — 1,8 %. У вигіднішому становищі опинилися Норвегія, як експортер нафти, і Данія, експорт якої складається з продовольчих та фармацевтичних товарів.

Загалом економіка країн Північної Європи характери­зується високим рівнем розвитку. Своїми потужними, всесвітньовідомими концернами такими, як "Вольво", СААБ, АГА, СКФ, Буфорс, виділяється Швеція. Вона — один із найбільших у світі виробників та експортерів продукції ма­шинобудування і точної апаратури. Данія посідає друге місце у світі з виробництва ліків — інсулінових препаратів, вітамінів, антибіотиків, сульфамідів, психотропних засобів. Продукцію фармацевтики Данія вивозить у 170 країн світу. За рахунок власного видобутку повністю покриває свої по­треби в нафті й газі. На енергетику працює також 2 тис. вітряних електростанцій. Торговельний флот Норвегії є найбільшим у світі, крім того, вона входить до числа найбільших у світі експортерів нафти й газу. Фінляндія сла­виться продукцією електронного концерну "Нокіа", паперо­вої та деревообробної промисловості. У всіх країнах Північ­ної Європи високим рівнем розвитку характеризуються інтенсивне сільське господарство, особливо тваринництво, та пов'язані з ними харчова й переробна промисловість.

255

Розділ 12

Зміни у зовнішньополітичному курсі країн Північної Європи в 90-х роках XX ст.

_К

рах комуністичної системи в Європі, при­пинення "холодної війни", розпад Ра­дянського Союзу внесли серйозні зміни у практику зов­нішньополітичного життя країн Північної Європи. Вони дотримуються курсу на зміцнення різноманітних зв'язків з союзниками і західними партнерами, розбудову нових відно­син з сусідами на Сході. Зокрема, вступ Швеції і Фінляндії до ЄС сприяв зміцненню їхніх зв'язків із Заходом. Цей крок фактично нівелював відмінності між курсом членів НАТО (Данія, Норвегія, Ісландія) і країн, що раніше дотримували­ся нейтралітету (Швеція, Фінляндія). У цьому ж контексті відбувався вихід Фінляндії із системи особливих стосунків з Росією.

Дещо осторонь від західноєвропейської інтеграції стоять Ісландія та Норвегія. Хоча остання компенсує це зміцнен­ням атлантичних стосунків зі США. Значення Норвегії для бідної на енергоносії Європи важко переоцінити. Норвезь­кий видобуток нафти на шельфі Північного та Норвезького морів щорічно становить 50—60 млн т, а поклади нафтогазо­вої сировини у цій водній акваторії сягають 10 % розвіданих світових запасів.

У цьому ж руслі посилилась підтримка країнами суб-регіону НАТО як єдиного стабілізуючого чинника на Балка­нах і в Східній Європі. Водночас відбувалося політичне зближення північних країн у військовій сфері в рамках ПЗМ ("Партнерство заради миру"). Навесні 1997 р. проводилися спільні військові навчання у норвезькій провінції Тромс за участю Фінляндії, Данії, Швеції і Норвегії. У Фінляндії зро­стає кількість прихильників входження країни до НАТО, які розглядають цей крок як можливість ліквідації політичної ізоляції і небезпеки маргіналізації, отримання права голосу в Північноатлантичному альянсі для захисту своїх інтересів.

Характерною прикметою 90-х років XX ст. стало й те, що Копенгаген, Хельсінкі і Стокгольм взяли на себе функції "великого брата" стосовно Литви, Латвії та Естонії, які після відновлення своєї незалежності органічно стали входити у

256