Країни Північної Європи
Країни Північної Європи в 70-ті роки.
Економічні труднощі
та політичні метаморфози
П
Урядові заходи в Данії звелися до підвищення непрямих податків і запровадження високих тарифів на імпорт. Водночас були скасовані дотації на сільськогосподарську продукцію з метою вирівнювання цін, що призвело до їх зростання. І січня 1973 р. Данія стала членом "Спільного ринку".
У Швеції промислове виробництво скоротилося в 1975— 1977 pp. на 8,5 %. Намагаючись виправити економічне становище, риксдаг (парламент) у 1971 р. прийняв закон про представництво робітників і службовців у правліннях підприємств, про охорону праці і гарантії зайнятості.
У 1975 р. парламент Швеції прийняв нову конституцію, відповідно до якої вищий законодавчий орган — однопалатний риксдаг — у кількості 349 депутатів обирається на основі вільних, таємних і прямих виборів строком на три роки (з 1994 р. депутатський мандат продовжено до чотирьох років). У конституції записані основні права та обов'язки громадян, гарантується недоторканність приватної власності. Правом голосу наділені усі громадяни, яким виповнилося 18 років. Політичні партії можуть бути представленими в парламенті, якщо вони набрали не менше 4 % голосів. Риксдаг призначає і звільняє прем'єр-міністра. Главою держави є король. Фактично позбавлений політичної влади, він, однак, виконує одну важливу функцію: в разі потреби розпускає риксдаг і призначає нові вибори. У 1973 р. королем Швеції став Карл XVI Густав. Згідно з новим законом (1976) король сплачує податки і звітується за використання бюджетних засобів (близько 100 млн крон на рік).
У другій половині 70-х років, унаслідок економічних труднощів, Швеція здійснювала політику "затягування пасків", що супроводжувалася девальвацією крони, підвищенням податків, ліквідацією відрахувань підприємців на
249
Р
ОЗДІЛ
12
соціальні потреби. І хоча ціни на внутрішньому ринку виросли, соціальні завоювання, хай і не повною мірою, були збережені. Ці непопулярні заходи здійснив уряд Турбйорна Фельдина, сформований парламентською більшістю після виборів 19 вересня 1976 р. До його складу увійшли представники трьох буржуазних партій: Партії центру, Поміркованої коаліційної партії та Народної партії. Соціал-демократична партія Швеції, яка незмінно перебувала при владі з 1932 p., перейшла в опозицію. Відставка соціал-демократів була зумовлена, в першу чергу, економічними труднощами та неможливістю здійснити обіцяні народові соціальні реформи. Новому урядові вдалося виправити перекоси в економічній і соціальній сферах, стабілізувати ситуацію в економіці.
У 1982 р. до влади знову повернулися соціал-демократи. Крісло прем'єр-міністра зайняв Улоф Пальме.
У зовнішній політиці Швеція підтримувала курс на ослаблення міжнародної напруженості. У 1972 р. вона підписала угоду з Європейським економічним співтовариством про створення "зони вільної торгівлі промисловими товарами".
У Фінляндії, незважаючи на збільшення притоку енерго-сировинних ресурсів з СРСР (у 1974 р. Фінляндія почала отримувати від цього сусіда природний газ), також відбувалося сповільнення темпів економічного розвитку. Особливо болісним було скорочення виробництва в головній галузі фінської економіки — деревообробній промисловості, де падіння з 1975 р. становило 24 %. У 1976—1977 pp. фінська економіка переживала фазу депресії. її активність багато в чому залежала від радянських замовлень, особливо в галузі суднобудування. Таким чином, стагнація "народного господарства" СРСР, що проявилася ще в 70-ті роки, не могла не позначитися на економіці Фінляндії, орієнтованій на радянський ринок.
У 70-ті роки Фінляндія, як позаблокова країна, перебувала в центрі міжнародного життя. 1 серпня 1975 р. в Хельсінкі було підписано Заключний акт з безпеки та співробітництва в Європі, а столиця Суомі (так фіни називають свою країну) перетворилася на один із центрів діалогу "Схід—Захід".
Серед країн Північної Європи в найкращому становищі в 70-х роках була Норвегія. За величиною валового національного доходу на душу населення вона посідала третє місце в
250