Країни Балтії

можна користуватися лише на "неофіційному рівні", а також у релігійних церемоніях. Негромадяни Латвії позбавлені можливості обіймати державні посади, бути адвокатами, по­жежниками, фармацевтами, співробітниками авіаційних і морських служб і т. ін. У 2002 р. серед співробітників мініс­терств латиші становили 92 — 100 %. У місцевих органах вла­ди гакож переважають латиші, навіть у тих регіонах, де вони в меншості. Це зумовлено тим, що майже третина двохмільйонного населення Латвії (здебільшого — не ла­тишів) не дістала політичних прав. А процес натуралізації відбувався дуже повільно. Загалом латвійське законодавство налічувало близько 70 принципових відмінностей у правах громадян і не громадян.

Парламентські вибори 1998 p., що відбувалися в умовах запровадження Росією економічних санкцій проти Латвії та загострення соціальних і міжнаціональних суперечностей у самій республіці, завершилися перемогою центристських партій "Шлях Латвії" та Народної партії. їхні лідери — В. Криштопанс, А. Берзиньш, А. Шкеле — очолювали Кабінет Міністрів і послідовно проводили курс на інтег­рацію країни в європейські структури. Поступово нормалізу­валися відносини зі східним сусідом. За умов неконкуренто­спроможності національної продукції на ринках Євросоюзу торгівля з Росією та іншими країнами СНД ставала дедалі вигіднішою.

Про успіхи країни у сфері демократичних перетворень засвідчило обрання у 1999 р. президентом Латвійської Рес­публіки професора психології Монреальського університету, колишньої громадянки Канади В.Віке-Фрайберги. Було продовжено політичний курс на вступ республіки до НАТО, що гарантував їй зовнішню безпеку, зміцнення ринкової економіки, входження до Євросоюзу й створення мульти­національної, демократичної держави. Виконуючи вимоги європейського співтовариства щодо вступу до Північноат­лантичного альянсу, сейм Латвії у травні 2002 р. прийняв по­правку до закону про вибори, вилучивши вимогу про те, щоб кандидати в депутати парламенту володіли латиською мо­вою. Між тим, ані президент В. Віке-Фрайберга, ані прем'єр А. Берзиньш не поспішали ініціювати ратифікацію сеймом Рамкової конвенції про захист прав національних меншин

³⁴²⁶⁸ 65

Р ОЗДІЛ З

(підписана у травні 1995 р.) та Європейської Хартії регіо­нальних мов або мов меншин, а також прийняття загального закону про меншини.

Партійно-політична система сучасної Латвії остаточно не сформувалася. Про це свідчать строкатість діючих у країні партій та періодична зміна лідерів у ході чергових парла­ментських виборів. Зокрема, на виборах до сейму в жовтні 2002 р. депутатські мандати вибороли представники шести партій: "Новий час", Латвійська перша партія, коаліція "За права людини в єдиній Латвії", Народна партія, "За Батьківщину і волю", "Союз зелених і селян". Партія прем'єра А. Берзиньша "Шлях Латвії", що входила до всіх пострадянських парламентських коаліцій, не змогла подола­ти п'ятипроцентний бар'єр і не була представлена в сеймі.

Коаліційний уряд, сформований у листопаді 2002 p., очо­лив лідер партії "Новий час", колишній президент Банку Латвії Е. Репше. Новий прем'єр повів рішучу боротьбу про­ти корупції в органах державної влади. Е. Репше сповнений надій успішно завершити останній, вирішальний етап пере­говорів щодо вступу Латвійської Республіки до Європейсь­кого союзу.

Зовнішня політика

_Г

оловними орієнтирами зовнішньополітич­ного курсу Латвії були розвиток двосто­ронніх міждержавних відносин з країнами Центральної та Східної Європи, державами "великої сімки" й Західної Європи. У доктрині "Головні напрями зовнішньої політики Латвії до 2005 р." (1995), як засіб забезпечення незворотності статусу країни, була названа інтеграція до НАТО, Євросою-зу та інших європейських структур. Реальним -втіленням по­ложень доктрини стала участь країни у програмі НАТО "Партнерство заради миру", у спільних військових маневрах з країнами -— членами блоку. Двосторонні відносини з Росією розвивалися досить напружено. Лише в серпні 1998 р. російські війська остаточно залишили територію республіки, припинила своє існування і РЛС у Скрунді. Головними

66