Німеччина

Уже в перші місяці діяльності рожево-зеленого уряду йо­му вдалося досягти помітних успіхів у реалізації дев'яти із 11 найважливіших пунктів передвиборної програми соціал-де­мократів. Це, насамперед, формування суспільної згоди у сфері боротьби з безробіттям; вирішення проблеми про­фесійного навчання і працевлаштування випускників шкіл (для реалізації даного проекту уряд виділив 18 млрд марок); скасування проектів колишнього уряду щодо зниження пенсій "сеньйорам" (людям похилого віку). Розпочалися де­бати про зниження пенсійного віку з 65 до 60 років. Уряд відмовився від реформ у галузі охорони здоров'я, де передба­чалося збільшення виплат населення за надання медичних послуг. Підвищувалися соціальні виплати на дітей.

Водночас виникли суперечності із союзниками — зелени­ми — навколо питання закриття АЕС, на чому наполягали останні, які будували свою виборчу кампанію на залякуванні населення загрозою нових чорнобилів.

Неоднозначним також було ставлення загалу до надання іноземцям (7,37 млн осіб на 1 січня 2000 p.), що проживають на території країни, німецького громадянства, в тому числі й подвійного. Закон удалося прийняти, хоча не всіх німців він улаштовує. Відповідно до цього закону діти батьків-іно-земців можуть дістати німецьке громадянство, якщо один із батьків народився в ФРН або приїхав до Німеччини у віці до 14 років. А в третьому поколінні громадянство набувається від дня народження. Щодо дорослих іноземців, то вони мо­жуть дістати громадянство після восьми років проживання в Німеччині, а не після 15, як це було раніше. Іноземці можуть мати й подвійне громадянство. Закон набув чинності 1 січня 1999 р.

23 травня 1999 р. Федеральні збори обрали нового прези­дента ФРН. Ним став 68-річний Иоганнес Pay — один із лідерів СДПН.

Теракти 11 вересня 2001 р. у США були сприйняті в Німеччині як небезпека, що загрожує усьому цивілізованому світові і проти якої необхідно боротися спільними зусиллями. Уже в листопаді було вжито ряд заходів по бо­ротьбі з міжнародним тероризмом. Закон від 7 листопада 2001 р. обмежував в'їзд до країни людей, запідозрених у зв'язках з будь-якими екстремістськими угрупованнями,

239

Р ОЗДІЛИ

скасовував привілеї, якими користувалися релігійні громади, в тому числі й ісламські організації. Водночас новий Закон про імміграцію передбачав більш суворе регулювання й об­меження в'їзду іноземців.

Зовнішня політика уряду Г. Шрьодера

_С

вою зовнішню політику уряд Шрьодера бу­дує, виходячи з курсу, який забезпечується демократичним розвитком суспільства, членством у НАТО, ефективною і могутньою економікою. У другій половині 90-х років Німеччина почала брати активну участь у миро­творчих операціях. Юридичним обгрунтуванням цього кроку була постанова Федерального конституційного суду від 12 червня 1994 p., яка узаконювала участь країни у миро­творчих акціях (німецькі солдати можуть залучатися до акцій "блакитних шоломів"). Бомбардування Югославії (1999) ста­ло першою акцією, в якій після Другої світової війни були задіяні німецькі збройні сили. У 2001 р. в антитерористичній міжнародній операції в Афганістані брали участь близько 4 тис. військовослужбовців бундесверу. ФРН активно підтримує ідею поширення НАТО на Схід, ідею європейсь­кої колективної безпеки і консенсусу.

Однак у зовнішню політику соціал-демократи внесли певні, адекватні часові, нюанси. Новий міністр закордонних справ Йошка Фішер заявив, що його партія проповідує принципи "реальполітік". А бундесканцлер Шрьодер дав зрозуміти, що буде обережнішим, аніж його попередник, у наданні фінансової допомоги країнам, що звільнилися від комунізму і стали на шлях демократії. "Всі кредити, які ми надали Росії, були розтринькані на Лазурному березі, ми по­винні надавати кредити Москві тільки за умови, що вони підуть на піднесення промисловості", — заявив він.

Важливими напрямами зовнішньої політики Шрьодера було зміцнення позицій ФРН у Європі, звідси заінтересо­ваність у розширенні ЄС і створенні валютного союзу через запровадження європейської валюти — євро. До 2000 р. на підтримку кандидатів у нові члени ЄС Німеччина витратила

240