Німеччина

ну" — 40,7 % голосів виборців. ПДС зібрала лише 22 %. Пе­рехідний коаліційний уряд з представників "Альянсу" та "Союзу вільних демократів" очолив християнський демо­крат Лотар де Мезьєр. Тепер шлях до єдиної Німеччини був відкритий. 31 серпня було підписано договір про об'єднання Німеччини. 12 вересня у Москві договором 2 + 4 СРСР, США, Англія та Франція як держави, що несли відпові­дальність за долю Німеччини після 1945 p., підтвердили її об'єднання. Німецькі кордони на Сході по Одеру і Нейсе визнавалися остаточними. А 3 жовтня 1990 р. відбулося саме об'єднання.

Таким чином, християнсько-демократичний уряд Г. Ко-ля здійснив найкращу з можливих моделей об'єднання Німеччини без війни та зовнішньополітичних колізій. З її те­риторії почалося виведення 380-тисячного угруповання ра­дянських військ, і Німеччина залишилася членом НАТО. Столицею об'єднаної Німеччини став Берлін. Німеччина знову стала найбільшою державою Європи (82 млн населен­ня). У протиборстві НДР—ФРН перемогли демократія і рин­кова система.

Внутрішньонімецькі проблеми першої половини 90-х років

_О

б'єднання Німеччини не було одноразовим актом. Найголовнішою внутрішньою про­блемою країни була інкорпорація п'яти новоприєднаних зе­мель колишньої НДР. Починаючи від 1990 р. відбувалася приватизація власності, яку проводила створена ще 1 берез­ня 1990 р. Опікунська рада, закривалися нерентабельні підприємства, йшло оздоровлення економіки, здійснювала­ся реструктуризація. Набагато швидше, аніж в інших пост­комуністичних країнах, відбувалося входження Східної Німеччини в ринок. Це було цілком закономірно, адже НДР в економічному відношенні вважалася найбільш розвинутою країною соціалістичної співдружності. Проте за нових умов виявилося, що 90 % підприємств нежиттєздатні, тому підняти швидко промисловість і життєвий рівень населення східних

233

Р ОЗДІЛИ

земель до показників Західної Німеччини — річ непроста. Різниця в життєвому рівні населення ФРН і НДР у 1990 р. була значною і виражалася у співвідношенні 100:40. На дум­ку деяких аналітиків, НДР відставала від ФРН у своєму розвитку на 25 років. Протягом чотирьох років після об'єднання уряд ФРН витратив на модернізацію та оздоров­лення східних земель 400 млрд дол.-Це викликало певний психологічний настрій у німецькому суспільстві. Західних німців дратувало те, що вони змушені платити за об'єднання і безглуздість тоталітаризму. З іншого боку, виявилося, що жителі східних земель після 40 років командно-адміністра­тивної системи далеко не всі готові зануритися у ринкове життя з його свободами, особистою відповідальністю та ризиком, плюсами й мінусами. Не всі виявилися здатними скористатися економічною свободою, за яку боролися. Масову приватизацію, повернення власності тим, кому вона належала до комуністичної влади (реституція), не всі сприй­няли однозначно.

Переведення планового господарства на ринкову основу — процес болісний для суспільства. За період 1991 — 1994 pp. скорочення виробництва у хімічній галузі становило 74 %, у машинобудуванні — 78, текстильній — 86, електронній — 100 %. Сама приватизація у східних землях відбувалася з вели­кими труднощами. Хоча держава надавала з цією метою необхідні кредити, проте зобов'язання, які змушений був бра­ти на себе новий власник, були досить суворими (виплатити всі борги підприємства, зберегти робочі місця, налагодити ви­робництво у визначені строки тощо). Гальмувало процес еко­номічного оновлення й те, що продуктивність підприємств на Сході складала лише 30 % порівняно із західними. Потрібні були кошти на цілковиту заміну технологічного устаткування. Опікунській раді не легко було знайти покупців на східно­німецькі монстри (на 75 % підприємств працювало в середньо­му більш як 1000 чол.). А тому держава надавала новим власникам різні пільги (цільові кредити, безвідсоткові позики, податкові пільги, всілякі гранти, перепідготовка кадрів). За перші три роки на реалізацію різних програм у Східній Німеч­чині було витрачено 475 млрд марок. Та попри всі зусилля, у 1994 р. частка східнонімецьких земель в експорті ФРН стано­вила лише 1,8 %.

234