Німеччина

зменшити активність крайніх лівих, неадекватну підтримці їх нечисленним електоратом, у виборчий закон була внесена поправка (1953), згідно з якою партія, що не набрала 5 % голосів на виборах, не може бути представлена в бундестазі. Наприкінці 50-х років ситуація в ФРН характеризувалася загальним економічним піднесенням, динамізмом і стабіль­ністю. Якщо в 1951 — 1955 pp. середньорічний приріст про­мислової продукції становив 12,3 %, то в 1961 — 1965 pp. — 5,4 %, хоча загальний щорічний приріст у натуральному об­сязі був вищим. Маючи потужну економіку, ФРН увійшла до "Спільного ринку" (1958), де її частка складала 44 % усього виробництва ЄЕС. Вона займала друге місце у світі за обся­гом експорту та валютно-золотих запасів, а вивіз капіталу з 1955 по 1967 р. збільшився у 30 разів. Серед основних при­чин процвітання слід назвати інтенсифікацію праці (з 1956 по 1962 р. виробіток на працюючого зріс на 70 %), високу за­робітну плату, активну соціальну політику (збільшення пенсій, виплати на дітей), трансформацію капіталізму (на­родні акції, розпорошення власності). Усе це зміцнювало в людей віру в реформи і сприяло соціальному консенсусу, мирові між працею і капіталом. Високий рівень життя та соціальна захищеність людей, створювані в умовах ринково­го суспільства, виявилися найкращими засобами проти зу­силь крайніх лівих. "Комунізм, — говорив Л. Ерхард, — це до­ля бідних та голодних. Ситий німець комунізму не захоче". Проте це зовсім не означало, що в ФРН не було проблем. їх відсутність не стимулює суспільство до пошуків та актив­ності в соціальному полі. Проблеми — невід'ємні супутники суспільного буття. Пошук рецептів їх розв'язання — чи не найважливіше завдання суспільства в цілому.

Перехід ФРН до системи державного регулювання

Л7"1966 p., вперше за післявоєнний час, у У країні виявилася криза надвиробництва.

її першим симптомом стала поява безробітних (500 тис).

Уряд вдався до підвищення непрямих податків, квартплати,

223

Р ОЗДІЛ II

інтенсифікував політику кредитування і збільшив обсяг замовлень.

Держава почала формулювати цілі економічної політи­ки — короткотермінові кон'юнктурні та довгострокові структурні. Для досягнення перших держава підвищувала прибутковий податок, маніпулювала амортизаційними спи­саннями. У 1967 р. відповідно до закону про стабілізацію бу­ло створено кон'юнктурний фонд. Уряд дістав право підви­щувати прибуткові податки на 10 %. Ці засоби призначали­ся для стабілізації економіки.

Довготермінові структурні цілі передбачали сприяння створенню новітніх перспективних галузей, які зрештою змінили саме обличчя економіки, зайняли в ній провідне місце.

Політичний розвиток 1955—1968 pp.

_П

еріод 50—60-х років позначений станов­ленням і зміцненням парламентської де­мократії на заході Німеччини, активним входженням ФРН у систему демократичного Заходу і прохолодними відносинами зі Сходом. Особливо напруженими були стосунки між обома німецькими державами. Узята на озброєння навесні 1955 р. доктрина Хальштейна почала застосовуватися проти держав, що налагоджували зв'язки з НДР. Так, у 1957 р. ФРН розірвала дипломатичні стосунки з Югославією, у 1963 р. — з Кубою.

Проте політичне життя ФРН, як епіцентру напруженості європейської та світової політики, формувалося не тільки внутрішніми чинниками. За умов сповільнення економічних темпів розвитку в Німеччині та поступового повороту світу до визнання ідеї мирного співіснування в міжнародному житті відбувалося фізичне та моральне зношування комбінації ХДС/ХСС/ВДП. Це проявилося, зокрема, в фінансових ко-рупціях, вимогах генералів бундесверу оснастити армію ядер­ною зброєю. У 1963 р. пішов у відставку К. Аденауер. Його політику продовжував Л. Ерхард. Однак блискучий економіст Ерхард виявився досить посереднім політиком. Новий канц­лер не збагнув необхідності трансформувати німецьку політи-

224