Німеччина

такі як електроніка, нафтохімія й ін.; в) раціонально викори­стовувалися допомога за "планом Маршалла" (2,7 млрд дол., з них 0,5 млрд як подарунок), кошти з державного бюджету, що виділялися для інвестування економіки, самофінансу­вання підприємств; г) відсутність військових витрат, 10 млн переселенців із Центральної та Східної Європи як резерв де­шевої робочої сили, подолання господарських диспропорцій розподілу; д) місткий внутрішній ринок і дешевизна робочої сили, що зумовили приплив іноземних капіталів. Однак попри всі згадані причини, головним було створення опти­мальних умов для вільного розвитку економічної демократії, тобто необхідних умов для розбудови ринкової економіки. У такій обстановці чудово працювала "теорія соціального рин­кового господарства" — вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Завдяки "диву" країна змогла кожну третю марку бюджету спрямувати в соціальні фонди. Кредитна, валютна, податкова політика використовувалися для попередження криз.

Для німецької економіки 50-х років характерні високі і стійкі темпи зростання. Вартість виробленої у 1956 р. продукції була вдвічі більшою, аніж у 1936 р. Частка Німеччини у світо­вому виробництві 1955 р. сягала 10 %, в експорті — 7,3 %. Роз­виток економіки спонукав збільшення зарплати та цілковиту зайнятість. Німецькі політики, оцінюючи ситуацію у ФРН, були недалекі від істини: за умов приватної власності була до­сягнута гармонія класів. З 1947 р. по 1967 р. — жодного страй­ку. Більше того, німецькі "брудні" підприємства, будівництво, комунальне господарство всмоктували робочу силу з Юго­славії, Туреччини, Італії та інших країн — так званих "гастар-байтерів", що склали 85 % усіх зайнятих на "чорних роботах".

Становлення комуністичного тоталітаризму в Східній Німеччині. Повстання 17 червня 1953 р.

Д

емонтаж фашизму на території Східної Німеччини в 1945—1949 pp. здійснювався так, що на місці політичних, економічних та ідеологічних структур правого тоталітаризму постали структури лівого то-

219

Р ОЗДІЛИ

талітаризму. На це були націлені соціально-економічні та політичні перетворення в радянській зоні окупації: аграрна реформа, спрямована на ліквідацію товарності сільського господарства з наступною соціалізацією, зміцнення моно­польної ролі СЄПН, позбавлення власності воєнних зло­чинців. А відтак широка націоналізація основних знарядь та засобів виробництва завершила становлення засад ко­муністичного тоталітаризму. Однак несумісність насадженої системи з інтересами населення дуже скоро дала про себе знати. Спроби партійно-державного керівництва посадити німців на жорсткий мінімум матеріального життя через підвищення норм виробітку та зниження розцінок призвели до першого масового антитоталітарного виступу у Східній Європі.

17 червня 1953 р. на центральні вулиці Берліна вийшло 100 тис. чоловік. В інших 350 містах НДР в антиурядових ви­ступах брали участь близько 400 тис. чоловік. Демонстранти рвали та спалювали партбілети, штурмували парткоми та бу­динки держбезпеки, звільняли з тюрем політв'язнів. Тисячі селян вийшли із нав'язаних їм кооперативів. Учасники вис­тупу висунули політичні вимоги: відставка генсека СЄПН В. Ульбріхта, його уряду, проведення вільних загаль-нонімецьких виборів, виведення радянських військ. Кому­ністична влада розгубилася. Здавалося, прийшов кінець тоталітарному режимові у Східній Німеччині. Однак того ж дня проти повсталих було кинуто радянські танки. Радянські війська відкрили вогонь по маніфестантах. За даними німецьких істориків, загинули сотні людей, хоча в офіційних повідомленнях називалася цифра 25. За судовими вироками розстріляно 20 осіб, 10 тис. кинуто за грати. У багатьох містах на підприємства введено радянські війська. Жорстоку розправу радянський режим учинив над своїми солдатами, які відмовилися стріляти в людей. Після придушення по­встання був розстріляний 41 військовослужбовець (23 — у Берліні, 18 — поблизу Магдебурга). Відпрацьований у Берліні метод придушення антисоціалістичних акцій насе­лення пізніше не раз застосовувався у країнах ЦПСЄ.

220