Німеччина
8 травня 1949 p. Парламентська Рада ухвалила конституцію ФРН: ФРН — федерація десяти земель, які мають дуже широкі повноваження; глава держави — президент, в активі прерогатив якого лише представницькі функції; в разі необхідності — розпуск бундестагу та призначення нових виборів. Вища законодавча влада здійснюється бундестагом та бундесратом. Перший обирається на основі багатопартійної системи всіма громадянами, що мають право голосу, терміном на чотири роки. Бундесрат (верхня палата) формується як представницький орган земель; члени бундесрату обираються ландтагами. Глава уряду — бундесканцлер. Обирається бундестагом на основі результатів виборів. Бундесканцлер — глава виконавчої влади. ФРН — парламентська республіка. Конституція 1949 р. забезпечувала широкі права і свободи громадян. Конституція узаконювала мирний характер ФРН: німецькі війська не можуть використовуватися за межами країни. Однак територія Німеччини визначалася в кордонах 1937 р. Німці, що проживали в межах цієї території, автоматично ставали громадянами ФРН. Ця стаття конституції стала постійним джерелом напруженості у стосунках ФРН з сусідніми державами — Польщею, Чехословаччиною, СРСР. У цілому ж конституція закріпила демократичний характер розвитку ФРН, сприяла становленню німецького високорозвинутого суспільства, визначила соціальний характер ринкової економіки, тобто економіки, що працює на забезпечення потреб та інтересів громадян. Важливу роль у соціально-ринковій економіці відігравала також система "Мітбестіммунг" (співучасть у прийнятті рішень). Згідно з законом службовці мали половину місць у наглядових радах великих компаній, які наймали й звільняли менеджерів.
На виборах 14 серпня 1949 p., в яких брали участь 36 партій, перемогли центристи. 20 вересня Конрад Аденауер сформував новий уряд, до складу якого увійшли представники ХДС/ХСС, ВДП та Німецької партії. Він залишався на посту бундесканцлера до 1963 р.
ФРН закріпила тенденції, що намітилися ще в західних зонах: а) прозахідна демократична орієнтація; б) невизнання до певної міри реалій, що склалися в Європі після Другої світової війни: розколу, насадження комунізму в Східній Німеччині, нових кордонів, чому сприяла відсутність їх юридично-правового оформлення. Аденауер розумів, що без
217
Р
ОЗДІЛИ
примирення із Заходом Німеччина не вийде зі стану, що привів її до тотальної поразки у двох світових війнах, що тільки відмова від імперських амбіцій, від дій, зумовлених колишніми геополітичними категоріями, створить передумови для входження Німеччини до системи атлантичної солідарності, до світу демократії. Німці, подолавши ціною неймовірних жертв стереотипи імперського мислення, дедалі більше усвідомлювали себе частиною європейської спільноти, без претензій на якесь особливе призначення.
Усередині країни керівництво ФРН ставило своїм завданням зміцнення приватної власності та розвиток ринкової економіки, її соціальної сфери, усталення політичної та соціальної демократії як основи досягнення суспільного консенсусу та високого рівня життя на основі економічної демократії, втіленням якої була система соціального ринкового господарства.
На сході країни німецькі комуністи та Радянський Союз спільно творили НДР — тоталітарну державу з примітними ознаками прусського соціалізму. Німецька народна рада, обрана на Третьому німецькому народному конгресі, що відбувся 29—30 травня 1949 p., 7 жовтня 1949 р. проголосила Німецьку Демократичну Республіку, до складу якої увійшли п'ять земель: Саксонія, Саксонія-Ангальт, Тюрінгія, Мек-ленбург і Бранденбург. Сама Рада була перетворена на Тимчасову народну палату — парламент НДР. НДР не уникла тих негативних процесів, що мали місце в усіх країнах народної демократії в період насадження соціалізму. Наприкінці 1949 р. у Східній Німеччині відбувалися численні політичні процеси. Зокрема, в 1950 р. були засуджені 78 тис. чол. Виносилися й смертні вироки. Зазнавали переслідувань католицька та євангелічна церкви.
Німецьке "економічне диво"
П
218