Німеччина

нація з надією дивилася в майбутнє". Усі обмеження були ска­совані, у тому числі на зарплату і встановлення цін.

Ерхард розумів: щоб подолати кризу, треба вдосконалю­вати не розподіл, а піднімати виробництво, забезпечити вільну конкуренцію. Підприємства звільнялися від безпосе­реднього впливу бюрократії. За таких умов відбувся перехід до ринкової економіки. Ерхард попереджував тоді: "Якщо ми знову повернемося до централізованого економічного плануван­ня, то воно поступово і невпинно приведе нас до примусової гос­подарської системи, до господарства бюрократичних установ, зрештою, до тоталітаризму ".

Стверджувати, що уряд дав зелену вулицю ринковій стихії, було б неправильно. Особливу увагу урядові установи приділили підвищенню продуктивності праці шляхом вільної конкуренції та однозначного забезпечення стабіль­ності валюти. Такого ж значення надавалося боротьбі з інфляцією, яка розглядалася як засіб, з допомогою якого уряд опорожнював кишені вкладників, позбавляв їх чесно зароблених грошей, що розцінювалось як один з мерзенних методів пограбування свого населення. А тому уже в 1950 р. були зменшені податки, ставка облікового кредиту поступо­во знижена з 5 до 4 %.

Негайним результатом грошової реформи 1948 р. в Німеччині була поява товарів власного виробництва в усіх магазинах, внаслідок чого моментально стабілізувалися ціни, причому на дуже низькому рівні, оскільки грошових знаків в обігу було зовсім мало. Через півроку після рефор­ми магазини наповнилися товарами, зникли чорний ринок, спекуляція. Водночас здійснювався дуже суворий урядовий контроль через банківську систему щодо імпорту. Кредити надавалися лише власникам підприємств, зруйнованих під час війни, котрі були добре відомі банкові. Ці підприємства стали швидко ввозити машини та техніку зі США. Зважена економічна політика виявлялася і в тому, щоб не імпортува­ти товари масового попиту або предмети розкоші. Так про­довжувалося до тих пір, поки власна промисловість не стала спроможною сама заробляти валюту на експорті. Лише тоді, а цей період тривав 10 років, валютний контроль був ослаб­лений, а потім узагалі скасований.

215

Р ОЗДІЛ 11

Уже через півроку збільшення виробництва становило 60 %. Індекс всієї промислової продукції у другому півріччі 1950 р. становив 121,7 % рівня 1936 p., а в другому півріччі 1952 р. — більше як 145,2 %. За темпами економічного зростання ФРН обійшла США, Англію, Францію. Водночас знижувалося безробіття, зростала зарплата. Ерхард на засіданні госпо­дарської ради заявляв із цього приводу: "Якщо ми не будемо прагнути постійно поліпшувати життєві можливості нашого народу, ми підірвемо цим основу для технічного прогресу, тим самим вийдемо з кола цивілізованих народів, законсер­вуємось у штучній бідності. Тільки розширивши споживан­ня, ми зможемо й надалі брати участь у здоровому світовому розвитку". Він наголошував, що збільшення зарплати, про­дуктивності праці й одночасне зниження цін є нормальним для ринкової економіки.

Одним із основних обов'язків держави при соціальному ринковому господарстві є збереження вільної конкуренції. "Свобода панує тільки там, де не зловживають владою для придушення свободи, де вона укорінена в кодексі моралі і стає загальнообов'язковим законом, вищою цінністю самого суспільства", — повторював Ерхард. Таким чином, реформи 1948 р. стали для Західної Німеччини основою для старту у світ ринкової економіки, старту, наслідки якого й досі дале­ко не вичерпані.

Процес державотворення у Німеччині

_Р

ік 1948-й для обох частин Німеччини — Західної і Східної — період державотворен­ня, що був наслідком об'єктивної необхідності, зумовленої розколом. З 1 вересня 1948 р. у прирейнському місті Бонні засідала Парламентська Рада, яка творила конституцію майбутньої ФРН. Схід Німеччини був охоплений не менш бурхливою діяльністю. Німецькі ліві, не без тиску з боку ра­дянського керівництва, рік у рік скликали загальнонімецькі конгреси (1947, 1948, 1949), мета яких — підготувати політичні та правові основи створення НДР — об'єднаної соціалістичної Німеччини.

216