Латинська Америка

дарювання виявилися неефективними. У 1998 р. спад в еко­номіці сягнув 3 %. З рівнем життя аргентинців падав і рей­тинг Менема, зростало безробіття! Почастішала практика невиплат зарплати державним службовцям. А тому перемога на президентських виборах наприкінці 1999 р. кандидата від опозиційного лівоцентристського Альянсу за працю Фер-нандо де ла Руа, людини з бездоганною діловою та політич­ною репутацією, була цілком закономірною.

Новий президент своїми головними завданнями за ситу­ації, що склалася, вважав боротьбу з корупцією та без­робіттям, досягнення конкурентоспроможності аргентинсь­кої економіки на світовому ринку. Однак уже на середину 2001 р. де ла Руа змушений був визнати, що поставлені цілі за перші 500 днів його президентства не досягнуті. Більше того, країні загрожував дефолт, оскільки в рамках обслугову­вання загального зовнішнього боргу в 170 млрд дол. треба було виплатити 20 млрд дол. Таких коштів країна не мала. Де ла Руа вдалося домовитися з МВФ про виділення 40 млрд дол., у тому числі й на оздоровлення економіки. Умовою от­римання нових кредитів було зобов'язання скоротити внутрідержавні витрати, дефіцит бюджету тощо. Це означало крах соціальної політики. Скорочувалися витрати на охоро­ну здоров'я, освіту, інші соціальні потреби. Затримувалися виплати пенсій. Запроваджувалися обмеження на виплату банківських вкладів. Тріщав бюджет. Зовнішній борг сягнув 200 млрд дол., що становило 45 % ВВП.

Вибух загального невдоволення стався 19 грудня 2001 p., коли уряд заявив про неможливість здійснювати чергові пла­тежі, що означало дефолт. Натовпи людей почали громити "Макдональдси", банки. У сутичках з силами правопорядку під час заворушень 19—20 грудня загинуло 27 осіб, сотні бу­ли поранені. 21 грудня президент і уряд пішли у відставку. Надії на підтримку США виявилися примарними. Після 11 вересня 2001 р. США було не до Аргентини.

Чинники, що спричинили аргентинську кризу, — комплексні, мають як об'єктивний, так і суб'єктивний ха­рактер, не тільки економічні, а й політичні корені. Насампе­ред, Аргентина перестала отримувати ренту від сільського господарства (зерно, м'ясо), котра раніше була джерелом суттєвих надходжень до державної скарбниці. Причиною

207

Р ОЗДІЛ 10

такого становища, на думку економістів, було застосування прогресивних технологій у сільськогосподарському вироб­ництві багатьох країн. Крім того, еміграція аргентинських фірм у Бразилію в пошуках сприятливих умов для бізнесу значно звузила податкову базу в Аргентині, внаслідок чого зменшилися суми податкових надходжень до бюджету. Гроші від приватизації були частково розкрадені, частково використані правлячою елітою не за призначенням, а отже не працювали на майбутню тривалу перспективу в розбудові ринкової економіки. Честолюбні мрії про президентське крісло плекав навіть творець "економічного дива" Д. Кавалло.

Упродовж бурхливих днів грудня 2001 — січня 2002 р. змінилося кілька тимчасових президентів. П'ятим став Еду-ардо Дуальде — губернатор провінції Буенос-Айрес. У січні 2002 р. Дуальде здійснив девальвацію песо. Водночас держа­ва стала повертатися до регулюючих чинників. На най­ближчі два роки (2002—2003) уряд наділявся правом корекції цін на основні продукти харчування й деякі ліки. Дефолт і девальвація дали можливість країні, що прагнула до високо­го рівня життя, який насправді не могла собі дозволити, починати життя спочатку.

Аргентина першою серед країн Латинської Америки виз­нала Україну і першою встановила з нею дипломатичні відносини. Це сталося відповідно 5 грудня 1991 р. і 6 січня 1992 р. У жовтні 1995 р. з офіційним візитом до Аргентини прибув президент України Л. Кучма. У ході переговорів була закладена договірно-правова база двосторонніх відносин. 28—30 червня 1998 р. Україну з офіційним візитом відві­дав президент Аргентини К. Менем. Сторони підписали Договір про дружні відносини та співробітництво, Угоду про науково-технічне співробітництво. Аргентина заявила про свій намір надати Україні технічну допомогу в ліквідації наслідків чорнобильської аварії. Координацією науково-технічного співробітництва і торговельно-економічної діяль­ності обох країн опікується Міжурядова аргентинсько-українська комісія. В Аргентині мешкає 350-тисячна українська діаспора.

Розділ

₁₁

НІМЕЧЧИНА

_Н

імеччина — велика європейська держава з високорозви-нутою промисловістю та ефективним сільським госпо­дарством. На сучасному етапі вона відіграє важливу роль у формуванні політичного клімату та стосунків між країнами Європи. Післявоєнний шлях Німеччини показовий тим, що дає можливість в межах народу однієї менталь­ності провести порівняльні паралелі щодо життєвості і прогресивності суспільних систем, що кинули історичний виклик одна одній.

Економічне та політичне становище Німеччини після поразки у Другій світовій війні

_п

ринципові основи союзницького контро­лю і міжнародного правового статусу пе­реможеної Німеччини були закладені на Кримській (4— 11 лютого 1945 р.) та Потсдамській (26 липня — 3 серпня 1945 р.) конференціях керівників урядів СРСР, США та Англії. Союзники урочисто заявили, що їхня мета — "знищен­ня німецького мілітаризму й нацизму і створення гарантії того, що Німеччина ніколи не буде спроможна порушити мир в усьо­му світі", що німецькому народові буде надана можливість "здійснити реконструкцію на демократичній і мирній основі". Так були закладені основи політики чотирьох "Д": демокра­тизації, демілітаризації, декартелізації, денацифікації — ви­корінення фашизму в німецькому суспільстві, здійснення глибоких демократичних перетворень. Водночас союзники домовилися про кордони майбутньої Німеччини — демокра-

~209

Р ОЗДІЛИ

тичної та миролюбної, з якою після реалізації наміченої про­грами передбачалося підписати мирний договір. Слід заува­жити, що на Потсдамській конференції не ставилося питан­ня суспільного розвитку: демократія чи народна демократія.

До складу західних зон увійшли найбільш розвинуті райони з населенням 43,4 млн чол. До війни тут зосереджу­валося 62 % всіх потужностей німецької промисловості, 82 % видобутку кам'яного вугілля, 90 % виробництва мета­лургійної продукції. На Сході Німеччини — в радянській зоні окупації — переважало електротехнічне машинобуду­вання, оптична та хімічна промисловість, поліграфія тощо.

Новий етап в історії Німеччини починався в неймовірно важких умовах. Німеччина втратила майже чверть території, якою володіла до 1938 р. Найбільші культурні та промислові центри лежали в руїнах. Транспорт, зв'язок не працювали. Із 57 мостів над Рейном, Везером та Майном уцілів лише один. Все завмерло без електроенергії та сировини. Скрізь панував хаос. Люди залишали свої домівки в пошуках засобів прожи­вання. Багато хто з них узагалі залишився без даху над голо­вою. Психологічний шок — апатія, озлобленість, відраза до політики, внутрішня спустошеність — характерні ознаки німецького суспільства того часу. Були й такі, хто продовжу­вав сповідувати націонал-соціалізм. До кінця 1946 р. у країні вироблялася лише 1/3 довоєнної продукції. Проте сама ситу­ація та напрями розвитку Німеччини багато в чому залежали від політики союзників.

Усупереч потсдамським домовленостям, на другу поло­вину 1946 р. чітко визначилися два підходи до німецького питання — західний і східний: демократичний і тоталітар­ний. Програма Заходу, де лідером виступали США, мала на меті повернути німцям духовні цінності, поховані під ідео­логічним щебенем поваленого райху, викорїнити міліта­ристські та націоналістичні вияви в громадському житті. Захід готовий був надати допомогу, але залишав можливість німцям самим працювати і перебудовувати своє життя. Командувач американськими військами в Німеччині генерал Д. Ейзенхауер у жовтні 1945 р. звернувся до німців зі слова­ми: "Моральне, духовне і матеріальне відродження Німеччини повинно прийти з самого народу. Ми допоможемо німцям у цьо­му відродженні, але робити за них роботу ні в якому разі не бу­демо. Німецький народ повинен зрозуміти, щоб пережити цю

210