Латинська Америка

здобула ще одну важливу перемогу. У країні завершилося встановлення багатопартійного конституційного правління.

Важливою умовою досягнення стабільної демократії є подолання бідності, низького рівня життя, характерного для пересічного мексиканця. У цьому плані акцент на розвиток освіти став одним із вирішальних засобів виходу з такого стану. Якщо у 1994 р. у країні функціонувало сім державних технологічних університетів, у 1997 — 24, то у 2000 р. — 42. Підготовка кадрів високої кваліфікації — важливий показ­ник реальної боротьби з бідністю.

25 грудня 1991 р. Мексика визнала Україну як незалежну державу, а 14 січня 1992 р. встановила з нею дипломатичні стосунки. Переломним моментом у становленні й розвитку мексикансько-українських відносин став державний візит президента України Л. Кучми до Мексиканських Сполучених Штатів (вересень, 1997). Між Мексикою і Україною було підписано Декларацію про принципи відносин та спів­робітництво і Меморандум про взаєморозуміння між урядами обох країн. Найбільш перспективні галузі співробітництва — літакобудування, сільськогосподарське машинобудування, важке енергетичне машинобудування, телекомунікації та аерокосмічна промисловість, суднобудування, будівництво газосховищ, хімічна та фармацевтична промисловість. Плани сторін інтенсивно втілюються в життя. Так, у жовтні 2002 р. під час зустрічі українських підприємців з делегацією мекси­канського штату Сан-Луїс Потосі обговорювалася мож­ливість взаємовигідного співробітництва у нафтогазовій та аграрній сферах. Сторони, зокрема, мають намір реалізувати спільні проекти будівництва морських платформ для видо­бутку нафти й газу.

\ аргентина]

_А

ргентина — друга за територією (2167 тис. кв. km) і третя за населенням (37 млн чол.) країна Латинської Америки.

У 90-ті роки Аргентина здійснила ринкове реформування своєї економіки. Президент Карлос Менем (1989—1999),

205

Р ОЗДІЛ 10

лідер Хустісіалістської (пероністської) партії, віддаючи на­лежне духові часу, виявився прихильником демократизації, "виробничої революції", модернізації, зміни ролі держави у національному виробництві. До його приходу міжнародні економісти вважали Аргентину "латиноамериканським хво­рим". Менем спішно приватизував державну власність, у то­му числі авіаційну та нафтову компанії, домігся прийняття закону, який забороняв емісію грошей, не забезпечених до­ларовим паритетом, золотом і цінними паперами, запрова­див жорсткий фіскальний режим. Через три роки інфляція впала до нуля, приріст ВВГТ становив 9 %. Проте внаслідок шокової терапії кожен п'ятий аргентинець втратив роботу.

Творцем аргентинського "економічного дива" був випуск­ник Гарвардського університету міністр економіки Д. Ка-валло. Він дотримувався монетаристських принципів управління економікою. Однак доларової маси постійно не вистачало, оскільки на ринку США збувалося лише 10—11 % аргентинської продукції, а достатніх внутрішніх джерел на­громадження не було. За такої ситуації країна змушена була вдатися до зовнішніх кредитів, сума яких у 90-ті роки зросла у 2,5 рази. Багата ресурсами країна стала жити, по суті, в борг, що загрожувало негативними наслідками.

У 90-ті роки Аргентина взяла курс на входження до міжнародного ринку, державна участь в економіці була зве­дена до мінімуму, проведена майже цілковита приватизація державних підприємств. Національна валюта прирівнювала­ся до долара (1 песо — 1 долар).

У міжнародному плані Аргентина схилялася до тісної співпраці зі США, вийшла з Руху неприєднання, у рамках МЕРКОСУР посилила інтеграційні стосунки з Бразилією.

Скориставшися успіхами в економіці, К. Менем після 1993 p., коли пероністи на проміжних виборах до нижньої палати парламенту втратили більшість, провів конституційну реформу, яка звелася до скорочення терміну перебування на посаді президента з шести до чотирьох років з правом по­вторного обрання. У 1995 p. K. Менем знову став президен­том. Проте уже з 1996 р. економічна ситуація стала погіршу­ватися. На аргентинську економіку негативно вплинули такі чинники, як мексиканська (1995) та азійська (1997—1998) фінансово-економічні кризи. Монетаристські методи госпо-

206