Країни Балтії

Економічні перетворення

_П

ісля проголошення незалежності Латвія пережила більш глибоку економічну кри­зу, аніж сусідня Естонія. Перехід до ринкової економіки роз­почався в 1991 р. лібералізацією цін, яка продовжувалась і протягом наступного року. Посиленню фінансової дис­ципліни сприяло запровадження навесні 1992 р. латвійсько­го рубля, який у червні 1993 р. було замінено національною валютою — латом. Це дало можливість знизити рівень інфляції з 950 % у 1992 р. до 35 % у 1993 р. Проте успіхи антиінфляційної політики не були доповнені позитивними зрушеннями у сфері виробництва. Згортання економічних зв'язків з Росією та іншими колишніми радянськими рес­публіками й різке подорожчання традиційного імпорту (си­ровина, паливо) призвели до обвального спаду виробництва: у 1992 р. виробництво промислової продукції скоротилося на 35 %, наступного року ще на 38 %. Це спричинило розвал державного сектора економіки, який раніше працював як на союзний комплекс, так і на внутрішній ринок (легка та хар­чова промисловість).

Розпочата восени 1993 р. приватизація проводилася повільними темпами, а кількість зайнятих на приватизованих підприємствах різко скорочувалась. Відповідно до закону "Про придбання землі у приватну власність" започатковано передачу землі сільським господарям. У республіці різко зросло безробіття, у 1996 р. його рівень становив 7,1 % працездатного населення (заданими профспілок 18 %). Було ліквідовано значну частину соціальних гарантій по лінії освіти та охорони здоров'я, скасовано державні дотації на комунальні послуги й житло. Конфліктну ситуацію в сус­пільстві посилювало повернення колишнім власникам — ла­тишам — майна, що належало їм до 1940 р.

Ринкові перетворення в Латвії були підтримані Заходом. У листопаді 1992 р. Євросоюз виділив країнам Балтії позики, а в ході візиту американського президента Б. Клінтона до Риги (1994) було оголошено про заснування Балтійсько-Американського фонду підприємництва для сприяння роз­виткові приватного сектора.

61

Розділ з

Прискоренню економічних перетворень у Латвії сприяла нова програма реформ, розроблена коаліційним урядом пра­вих сил після фінансової кризи 1995 р. На озброєння було взя­то програму партії "Саймнієкс" ("Господар"), суть якої — домогтися розвитку сільського господарства шляхом його екс­портної орієнтації й різкого скорочення промислового вироб­ництва. Однак ця програма була реалізована лише частково. Майже всі промислові підприємства (заводи ВЕФ, "Радіотехніка", вагонобудівний, напівпровідників та ін.) були ліквідовані. Це здавалося націонал-патріотам справою корис­ною, оскільки мало спричинити еміграцію за межі країни не-латвійського населення, що працювало на цих підприємствах. Проте й аграрний сектор, не витримавши конкуренції на рин­ках Заходу, опинився у глибокій кризі. Його частка у ВВП зменшилася з 22 % у 1991 р. до 8 % у 1997 р. Більш як удвічі скоротилися посівні площі, значно знизилася продуктивність праці. У саму Латвію 68 % продовольства для населення над­ходило із Західної Європи.

Протягом 90-х років в економіці країни відбулося помітне зростання питомої ваги сфери послуг. Транспортні перевезення, транзит російської нафти й нафтопродуктів че­рез латвійські порти Ригу і Вентспілс, розвиток обробної промисловості, швидке збільшення обсягів фінансових по­слуг, що зумовлювалося прагненням національних лідерів перетворити Латвію на "Балтійську Швейцарію", стали чи не єдиним каталізатором економічного відродження країни. Спостерігався приплив у латвійську економіку західних інвес­тицій. Найбільші інвестиції в латвійську економіку здійснювали Данія, Велика Британія, Німеччина, Швеція та СЩА. Основна частина коштів вкладалася в підприємства транспорту і зв'язку, харчову й деревообробну промис­ловість. Найбільше значення у сфері зовнішньої торгівлі для республіки відігравали ринки ЄС, куди йшла майже полови­на латвійського експорту й імпорту.

Зрештою, за перші десять років незалежності в латвійській економіці відбулися серйозні структурні зміни: частка харчо­вої промисловості у формуванні ВВП зросла з 26 до 34 %, деревообробної — з 2 до 19 %, тоді як металообробка, маши­нобудування скоротилися з 28 до 12 %. Водночас частка приватного сектора в сільськогосподарському виробництві

62