Латинська Америка

Гонконгу, Тайваню та Малайзії. До 1973 р. Чилі нічим особ­ливим не вирізнялася серед інших країн субконтиненту. Бан­ки, компанії з переробки міді та багато промислових підприємств були націоналізовані, ціни на 3200 найменувань товарів контролювала держава. Після фатального 1973 р. відбувся крутий поворот. Нині в ринковій економіці Чилі па­нує приватний сектор. Сама економіка є найбільш відкритою на всьому американському континенті, оскільки тарифних бар'єрів у ній менше, аніж у Канаді та США. Ростуть інвес­тиції в економіку та експорт товарів. Починаючи з 1990 р. чилійські компанії активно освоюють міжнародні ринки, екс­портуючи здебільшого високотехнологічну й капіталомістку продукцію. Якщо на початку 70-х років чилійський експорт становив 12 % валового продукту, то на середину 90-х років — 35 %. Держава всіляко заохочує експортерів. У 1985 р. створе­но Фонд сприяння експорту (ФСЕ). Чилійці по всьому світові шукали й знаходили ринки збуту для своїх товарів. Експорт зростав щорічно. Так у 1994—1995 pp. він збільшився на 38 %. У 1998 р. Чилі експортувала товарів і послуг на 18 млрд дол. Активно включилися в експорт понад 5 тис. чилійських ком­паній, продукція яких вивозиться до 150 країн світу. Цьому значною мірою сприяє ефективна державна і приватна систе­ма підтримки національних експортерів. Навіть азійська кри­за 1997—1998 pp., котра завдала відчутних втрат зорієнтованій на експорт економіці Чилі, не припинила її експортних зу­силь. У 2000—2001 pp. обсяг глобальної діяльності країни зріс на 27 %: збільшилася кількість місій, які опікуються пошуком ринків збуту товарів нових підприємств, розширилася й кількість країн, де вперше з'явилися чилійські товари. Чилі не чекає економічної допомоги, а шукає шляхи доступу на сві­тові ринки. Про наслідки цих зусиль свідчать такі показники. Якщо в 1990 р. країна експортувала лососини (Чилі займає дру­ге місце у світі за виробництвом цієї продукції) на 122 млн дол., то в 2001 р. — на 969 млн. Таких прикладів можна навести безліч. 60 % ВВП залежить від зовнішньої торгівлі. Інвестиції, більшість яких закордонні, в 1993 р. становили близько 27 % ВВП. Рівень річної інфляції з 5005 % у 1974 р. зменшився до 12 % у 1993 р. Надходження до бюджету перевищували видат­ки, а рівень безробіття не перевищував 4 %. У першій поло­вині 90-х років щорічний приріст виробництва становив 6 %, а в 1997 р. — 7,2 %. Частка ВВП на душу населення станови-

199

Р ОЗДІЛ 10

ла у 1996 p., якщо виходити з купівельної спроможності песо, 10,5 тис. дол. Економічні й соціальні успіхи Чилі підкріплені стабільною політичною і партійною системами.

Гідні уваги метаморфози відбулися з державною пенсій­ною системою. Вона також приватизована. Свої пенсійні внески робітники сплачують у приватні фірми і, виходячи на пенсію, отримують назад не тільки вкладені гроші, а й додат­кову суму за інвестування (як результат капіталізації внеску). Означені фонди швидко зростають. На середину 90-х років вони контролювали 12,5 млрд дол., що становило 35 % ВВП. Як і в економічно розвинутих країнах, у Чилі відбувався, та­ким чином, процес розпорошення національної власності, а самі чилійці ставали дрібними капіталістами, оскільки фор­ма пенсійної системи надала мільйонам громадян мож­ливість отримувати дивіденди у приватному секторі вироб­ництва. У 1990 р. в умовах бідності проживало 40 % усіх чилійських сімей, у 2000 р. цей показник становив 20,6 %. Разом з тим Чилі зіткнулася з низкою проблем, як еко­логічних (спеціалізація на експорті природних ресурсів), так і соціальних (заборона розлучення та абортів), які набули політичного характеру й розкололи суспільство.

У березні 2000 р. президентом Чилі став Рікардо Лагос Ескобар — лідер "Об'єднання партій за демократію", яке пе­ребуває при владі з 1990 р. Протягом 2001—2002 pp. у країні було прийнято низку законів, що стосуються, насамперед, соціальної політики і сфери трудових відносин: закон про створення Фонду страхування від безробіття, закон про ре­форму трудового законодавства, закон про боротьбу з ухи­ленням від сплати податків тощо. Була відмінена також смертна кара.

Процеси, що-відбуваються сьогодні в Чилі, свідчать про курс цієї країни на демократію та відхід від традиційної ав­торитарної системи, прагнення остаточно подолати спадщи­ну Піночета.

9 січня 1992 р. Чилі визнала незалежність України, а 28 січ­ня було досягнуто домовленості про встановлення диплома­тичних відносин між обома країнами. Важливе значення для розбудови стосунків між нашими державами мав офіційний візит до Чилі (жовтень, 1995) президента України Л. Кучми та його переговори з президентом Чилі Е. Фреєм. Було підписано Угоду про сприяння та взаємний захист інвес-

200