Латинська Америка

виборах програв і його кандидат, архітектор чилійського "економічного дива", колишній міністр фінансів Ернан Бихі. У березні 1990 р. у країні відновлено демократію.

Нові тенденції

на латиноамериканському субконтиненті

у 80-х — на початку 90-х років

_К

ардинальні зміни, що відбулися в житті світового співтовариства за останні деся­тиріччя, не обійшли й Латинську Америку. Демократія та ринкова економіка сприяли глибокій ерозії суто латиноаме­риканської моделі суспільства, яку марксисти-ленінці роз­глядали як передумову переходу до комуністичної формації. Мілітаризм, марксизм, популізм та кредо закритої еко­номіки, основним генератором якої була ідея заміни імпорту національним продуктом, як типові риси Латинської Амери­ки відходять поступово у минуле. За винятком Куби, скрізь відбувалися реформи. Самі спроби військових переворотів дедалі частіше наштовхувалися на опір усередині країни, викликали протести міжнародного співтовариства. За винят­ком Чилі та Парагваю, військові скрізь показали свою не­спроможність досягти економічних успіхів. Військові дикта­тори поступилися демократично обраним урядам. Панівною стала тенденція до політичного плюралізму.

Однак латиноамериканці відвернулися не тільки від мілітаризму, а й комунізму. Якщо в 60-х роках багато хто пророкував комунізацію субконтиненту, то сьогодні ідеали цього варіанту суспільного устрою повністю дискредитували себе. На прикладі комуністичних країн, особливо Куби, бага­то хто переконався, що комунізм гальмує розвиток продук­тивних сил, веде до зубожіння. В Нікарагуа, де в 1979 р. вла­ду захопили комуністи-сандіністи на чолі з "команданте" Даніелем Ортегою, у 1990 р. виборці, у яких нарешті з'явила­ся реальна можливість вибору, рішуче відхилили комунізм.

Втратив свою привабливість і популізм, який грунтувався на переконанні, що держава, оволодівши всіма суспільними важелями, в тому числі й через одержавлення економіки,

191

Р ОЗДІЛ 10

покращить життя. Визначився поворот до роздержавлення та приватизації засобів виробництва, до відкритості еко­номіки, демократії та ринку. Повсюдно почався відхід від системи протекціонізму, латиноамериканці стали активно включатися у світове господарство. Позичати і витрачати стало буденною практикою сучасного економічного життя. Активізувалося залучення американських, японських, німецьких, французьких, британських інвестицій. Інозем­ний капітал проник у найновіші галузі: електротехніку, машинобудування, виробництво автомобілів тощо. Напри­кінці 80-х років обсяг зарубіжних капіталовкладень в еко­номіку Латинської Америки становив близько 100 млрд дол.

Новим у плані економічної інтеграції став вихід латино­американських країн на світові ринки. Північноамерикансь­ка угода про зовнішню торгівлю (НАФТА) відкриває ринки Канади та Сполучених Штатів Америки для Мексики, а з ча­сом, можливо, й для інших країн.

Вихід латиноамериканських країн на нові економічні ру­бежі супроводжувався труднощами перехідного періоду 1980— 1990 pp., зокрема прискореним зростанням цін на товари. Так, річна інфляція у Бразилії сягнула 2750 %, в Аргентині — 3080, Перу - 7500, Болівії - 11 800, Нікарагуа - 14 300 %. У 1989 р. зовнішня заборгованість країн континенту становила 430 млрд дол. Половина цієї суми припадала на Бразилію та Мексику. Водночас спостерігались спад виробництва, без­робіття, зниження реальної заробітної плати. На кінець 80-х років країни регіону перевели за кордон 223 млрд амери­канських доларів лише на сплату боргу та виплату дивідендів іноземним інвесторам. У той же час подушний дохід латино­американців був нижчим, ніж 10 років тому. 80-ті роки нарек­ли втраченим десятиріччям.

Така ситуація спонукала до поглиблення реформ, що в загальному плані звелося до збалансування бюджетів, звільнення надлишку робочих рук, стабілізації ринків, ска­сування обмежень, приватизації державних підприємств. Та­рифи на квоти відійшли в минуле, усюди запанувала вільна торгівля. Результати не забарилися. У 1993 р. темпи зростан­ня виробництва в Чилі становили 10,4 %, в Аргентині 9 %, у Венесуелі 7 %. Пішла на спад інфляція. її рівень у 1994 р. в Болівії та Мексиці не перевищував 10 %. Водночас створю-

192