Розділ 9

допомогу фермерам тощо. З метою зменшення безробіття, було виділено 1 млрд дол. на розширення громадських робіт. Однак девальвація канадського долара на початку 60-х років, економічний спад сприяли поверненню у квітні 1963 р. до влади лібералів. Уряд Лестора Пірсона особливу увагу приділив поліпшенню соціального становища трудящих.

Певне місце в суспільному житті Канади 50—60-х років займала страйкова боротьба робітників, очолюваних Ка­надським робітничим конгресом (КРК). Як правило, вимоги мали економічний характер.

У 50—60-ті роки Канада зміцнювала "особливе партнерст­во" зі США. У 1950 р. була підписана канадо-американська угода про принципи економічного співробітництва, в 1951 — про координацію цивільної оборони, у 1951 — 1954 pp. — про будівництво в Канаді трьох ліній радарного попередження. У 1950—1953 pp. під прапором ООН канадські солдати (8 тис. чоловік) брали участь у відсічі агресії Корейської Народно-Демократичної республіки проти Південної Кореї. За умов наростання конфронтації між Сходом і Заходом і загрози воєнного конфлікту Канада в 1958 р. уклала зі США угоду про створення Об'єднаного командування протиповітряної обо­рони Північноамериканського континенту (НОРАД).

Квебекська проблема

_С

ерйозною політичною проблемою Канади є відносини між двома найбільшими національними групами: англо-канадською (44 % всього на­селення, 1981) і франко-канадською (27 %). Основна маса франкомовного населення мешкає у Квебеку (84 % всього 6,5-мільйонного населення провінції). Неабияке значення має також конфесійна приналежність: англо-канадці — про­тестанти, а франко-канадці — католики. Розкол за національ­ною та релігійною ознаками вносить серйозний дисонанс у суспільно-політичне життя країни. Квебекська проблема має не тільки національно-релігійний, а й, насамперед, соціаль­но-економічний характер. Підтвердженням цьому є більш ви­сокий життєвий рівень англо-канадського населення, значне

172

Канада

переважання англо-канадців над франко-канадцями стосовно обіймання престижних та високооплачуваних посад. У 70-х роках частка франко-канадців в економічній еліті країни становила лише 8,4 %, у той час як англо-канадців — 86,2 %. Щоб зупинити наростання сепаратизму у Квебеку, канадські уряди в 60—70-х роках здійснили низку заходів, спрямованих на поліпшення ситуації. Зокрема, 1968 р. федеральна влада здійснила значні капіталовкладення в економіку Квебеку. У 70-х роках з федеральної скарбниці Квебек отримував на ті чи інші потреби близько 1 млрд дол. на рік. Тоді ж у провінції бу­ла створена мережа професійно-технічних закладів і зроблена спроба вирішити мовну проблему (згадаємо, що англо-ка-надці і франко-канадці не є корінними жителями Канади, ті й інші емігрували свого часу з Європи). Прийнятий 7 вересня 1969 р. "Закон про офіційні мови" проголошував, що "англійська та французька мови є офіційними мовами Канади і в плані користування ними мають рівні статус і права ". Однак, відповідно до урядового пояснення, виявилося, що термін "офіційний" має значення лише в розумінні визнання фран­цузької мови "як засобу комунікації, а не як вираження якогось національного чи культурного начала ". Закон передбачав вико­нання державної служби мовою, якій віддають перевагу самі громадяни. Він був частковою поступкою франко-канадцям, певною мірою підвищував статус французької мови, маючи на меті зміцнення канадської федерації. Проте покінчити з кве-бекським сепаратизмом федеральній владі не вдалося. Ство­рена у 1968 р. сепаратистами Квебекська партія відкрито взя­ла курс на відокремлення Квебеку від Канади. Вона здобула чимало прихильників і в 70—80-х роках постійно формувала уряд франкомовної провінції.

70-ті роки.

Діяльність ліберального уряду П'єра Трюдо

_У

70-ті роки за таким важливим показником, як валовий національний продукт, Канада вийшла на шосте місце у світі. У 1974—1975 pp. Канаду, так само як і інші західні високорозвинуті країни, спіткала

173

Р ОЗДІЛ 9

економічна криза. Друга половина 70-х років була періодом тривалого і затяжного виходу з неї. Уряд П'єра Елліота Трю-до (1968—1979), який проголосив метою своєї діяльності створення "справедливого суспільства", змушений був вда­тися до непопулярних заходів: обмежив надання допомоги безробітним, сподіваючись знизити рівень безробіття, ужор-сточив імміграцію. Держава посилила регулювання еко­номіки. Водночас уряд Трюдо прагнув обмежити експансію іноземного капіталу до Канади. Реагуючи на терористичні акти з. боку квебекських сепаратистів, зокрема членів ор­ганізації "Фронт звільнення Квебеку", уряд у 1970 р. увів війська до франко-канадської провінції, що відповідало ідеї ліберала Трюдо: "одна країна — одна нація".

У зовнішній політиці Канади 70-х років простежуються кроки, спрямовані на посилення самостійності зовнішньо­політичного курсу, що проявилося у зміцненні стосунків з країнами Західної Європи, із соціалістичними країнами та країнами "третього світу". Канада активно підтримувала політику розрядки першої половини 70-х років, брала участь у роботі Наради з безпеки та співробітництва в Європі.

Канада у 80-ті роки: прийняття нової конституції, реформи консервативного уряду Брайана Малруні

_Н

а парламентських виборах 1979 р. ліберали зазнали поразки. Новий уряд сформував лідер консерваторів Джозеф Кларк. Однак економічна кри­за, що вибухнула 1980 p., спричинила повернення лібералів до влади. У березні 1980 р. Трюдо знову сформував уряд, який багато уваги приділив економічній політиці та зміцнен­ню єдності країни через конституційну реформу.

Акт про Канаду, прийнятий 1982 p., містить Хартію прав і свобод, судові гарантії, статтю про офіційні мови, розділ, присвячений правам корінних народів і Конституційному Актові 1867 р. Оформлений як доповнення до Акта про бри­танську Північну Америку 1867 p., він завершив тривалий

174

Канада

період становлення канадської незалежності. Ці документи склали Основний закон Канади — конституцію. Дія законо­давчих повноважень Великої Британії щодо Канади повністю припинилася. Проте англійська королева й надалі залишалася главою держави, в провінціях її представляли ге­нерал-губернатор Канади і лейтенант-губернатори. Канада і далі залишалась у Співдружності націй.

У 1984 р. лібералів змінили консерватори на чолі з Б. Малруні. Уряд Малруні, намагаючись заручитися підтримкою США в боротьбі з економічною кризою, вдався до політики "відкритих дверей" для американських інвес­тицій. При цьому політика "канадизації" економіки, що проводилася попередніми урядами, відійшла на задній план.

Економічна криза 1980—1982 pp. супроводжувалася роз­гортанням страйкової боротьби. Особливо значними були страйки у Квебеку, що мали не тільки економічний, а й національний характер.

З 1983 р. розпочалося економічне піднесення, що харак­теризувалося високими темпами розвитку виробництва (у 1984 р. приріст продукції становив 6,3 %). І хоча у другій половині 80-х років темпи зростання виробництва зменши­лися, в цілому вони залишалися досить високими (4,2 % у 1988 p.). Його стимулами були великий споживчий попит та посилення приватних інвестицій у різних сферах економіки. Закономірним наслідком цього процесу стала поява нових робочих місць, зниження рівня безробіття.

Значною мірою економічні успіхи забезпечило й те, що уряд Малруні вдався до політики приватизації державної власності. У 1986 р. було продано дві державні корпорації, у 1987 р. — сім. Темпи цього процесу зростали. У наступні ро­ки десятки державних компаній стали приватними, що сприяло поліпшенню економічної кон'юнктури.

Водночас уряд Малруні серією спеціальних договорів за­початкував реалізацію планів економічної інтеграції зі США, яка де-факто давно формувалася через систему "особливого партнерства". 4 жовтня 1987 р. прем'єр-міністр повідомив про досягнення принципової угоди з основних положень канадсько-американської зони вільної торгівлі. Було знято останні бар'єри, що перешкоджали вільному переливу капіталу, торгівлі та обміну послугами. Американо-канадська угода 1988 р. про вільну торгівлю, що набула чинності на

175