Розділ 8

У 1978 p., скориставшись складним економічним стано­вищем, комуністи, соціалісти та республіканці вимагали створення уряду "надзвичайного стану". Однак після того, як "червоні бригади" викрали й убили лідера ХДП Альдо Моро, який міг сформувати такий уряд, це питання втрати­ло свою актуальність. ІКП і надалі не відмовлялася від ко­муністичних принципів, хоча й обстоювала перехід до ко­мунізму мирним шляхом через "структурні реформи": націоналізацію, аграрну реформу, антимонополістичну ко­аліцію лівих сил. Щоб добитися поставлених цілей і стати привабливішими для італійського виборця, комуністи вда­лися до "єврокомунізму", суть якого — відмова від найбільш одіозних постулатів "пролетарського вчення", урахування реалій суспільного розвитку. "Єврокомунізм" означав відхід від диктатури пролетаріату, принципу демократичного цент­ралізму, єдиної державної власності, партійності культури тощо, утверджував ідею влади національних сил, партійно-політичний плюралізм, свободу думки, змішану власність в економіці. Це був серйозний виклик ортодоксальному ко­муністичному світові й водночас свідчення початку глибокої кризи комунізму в Європі й усьому світі взагалі.

Розбрід у партійно-політичному світі Італії, пошуки політичними партіями свого обличчя і нового місця в умовах становлення постіндустріального суспільства супроводжува­лися наростанням соціальних конфліктів і нестабільності. Це проявилося, зокрема, в посиленні терору з боку неофа­шистів та "червоних бригад". Так, у 1980 р. у Болоньї на залізничному вокзалі було вчинено звірячий терористичний акт, унаслідок якого загинули 84 особи, 200 — дістали тяжкі поранення. Тривали процеси проти мафії, які це давали ба­жаних результатів. Не припинялися страйки.

З другої половини 80-х років економіка Італії поступово почала виходити із кризового стану. Проте в політичному плані ситуація не змінилася на краще. Не вдалося подолати нестабільність, відбувалися часті зміни урядів, які очолюва­ли по черзі соціаліст Б. Краксі, демохристияни А. Фанфані, Дж. Горіа, Ч. де Міта, Дж. Андреотті...

162

Італія

Партійно-політична криза першої половини 90-х років

_Т

ривалий час політичну ситуацію в Італії визначали ХДП та ІКП. Час від часу у пло­щині їхнього суперництва заявляли про себе ІСП та Італій­ський соціальний рух. Інші ж партії були просто матеріалом для створення коаліцій. З початку 90-х років вибухнула глибо­ка партійно-політична криза. Функціонери політичних партій виявилися корумпованими, замішаними в численних зв'язках з мафіозними кланами. Операція судової влади під кодовою назвою "Чисті руки", яка масштабно проводилася з 1993 p., ви­явила, шо партфункціонери за великі гроші надавали бізнес­менам державні замовлення, що метастази корупції прониза­ли всю політичну структуру італійського суспільства. У бага­тьох політичних лідерів та партійних діячів руки виявилися нечистими. Перед загрозою ув'язнення опинилися десятки депутатів та сенаторів. Скандальні викриття спричинили крах усіх партій правлячої коаліції. У 1993 р. вони зазнали нищів­ної поразки на виборах до місцевих органів влади. Як наслідок почалося панічне перегрупування партійно-політич­них сил, зміна вивісок. ХДП розкололася на Народну партію Італії і Пакт в ім'я Італії. Спочатку змінила назву, а в листо­паді 1994 р. заявила про саморозпуск Італійська соціалістична партія. А ці дві партії, як відомо, майже півстоліття були ста­новим хребтом коаліційних урядів.

У 1991 р. припинила своє існування, втративши фінансо­ву підтримку КПРС, Італійська комуністична партія, яка проголосила себе Демократичною партією лівих сил (ДПЛС). Хоча ця подія назрівала давно, ще з другої полови­ни 70-х років, коли італійські комуністи вдарилися в "євро-комунізм". Нова партія заявила, що вона за конкретні про­грами в стилі "нового" курсу президента Франкліна Делано Рузвельта. ДПЛС увійшла до Соцінтерну, фактично перетво­рилася на соціал-демократичну партію. Ортодоксальна час­тина комуністів-традиціоналістів утворила "Партію ко­муністичного перетворення" (лідер Ф. Бертинотті).

Багато хто в Італії вважав, що партійно-політична криза першої половини 90-х років назрівала роками і її причини ко­ренилися у піввіковому правлінні ХДП. Така ситуація певною

163