Розділ 8

Півночі Італії. Останні відмовили, розуміючи, що амери­канці не допустять приходу лівих до влади. У 1947 р. відбій дав і Сталін, дійшовши висновку, що велика війна за Італію не принесе успіху.

Все ж комуністам багато чого вдалося здійснити у плані націоналізації приватної власності, оскільки ще донедавна 54 % власності в Італії належало державі, що створювало певні труднощі в розвитку економіки.

У 1947 р. комуністи, які категорично виступали проти прийняття Італією "плану Маршалла", змушені були вийти зі складу уряду. На цьому, зокрема, наполягало американсь­ке керівництво, погрожуючи навіть позбавити Італію фінан­сово-економічної підтримки. Американці вже тоді розуміли безперспективність фінансування державної економіки.

Прийняття конституції

_Н

ова конституція набула чинності 1 січня 1948 р. Цілком демократична за своїм ха­рактером, вона надавала широкі політичні права та свободи громадянам, узаконювала право на страйки, свободу ор­ганізацій, зборів, свободу особи, таємницю листування. У конституції закріплювалися право на працю і на її справед­ливу винагороду, "достатню, щоб забезпечити вільне та гідне існування ", рівні права чоловіків і жінок, право трудящих на соціальне забезпечення, свобода профспілкової діяльності. Конституція визначала, що приватна ініціатива має спрямову­ватися в інтересах суспільства, а приватна власність — обме­жуватися, аж до націоналізації окремих галузей за винагороду. Вона передбачала встановлення законом обмежень розмірів земельної власності, підтримку кооперації з боку держави, право трудящих на участь в управлінні підприємствами.

Італійська конституція 1948 р. була на той час однією з найдемократичніших у світі. Вона не тільки формально про­голошувала широкі права та свободи, а й гарантувала їх практичну реалізацію, створювала реальні можливості для активізації політичного життя у країні. Італія, попри всю складність і строкатість соціальної палітри та специфічні

154

Італія

особливості історичної долі, стала перетворюватися з авто­ритарно-фашистської на правову державу, в якій поступово, але неухильно відбувалося становлення досить хиткого суспільного консенсусу як відображення дії різноманітних суспільно-політичних сил, нерідко за своєю суттю діамет­рально протилежних. Уміло використовуючи таку ситуацію, італійська політична еліта упродовж десятків років змогла уникати гострих соціально-політичних конфліктів у країні. Хоч як це парадоксально, але навіть комуністичний екст­ремізм крайніх лівих певною мірою посприяв становленню центристської політики всіх післявоєнних урядів.

Внутрішня та зовнішня політика наприкінці 40-х — на початку 50-х років. Аграрна реформа

_В

ідсутність сильного центру, міцного та чис­ленного середнього класу в країні призвели до того, що й після 1947 р. поляризація політичних сил не зменшилася. Навіть більше, поряд із крайніми лівими ак­тивізувалися крайні праві (неофашисти), що було цілком за­кономірним. Особливої гостроти набула ситуація в 1948— 1950 pp., коли Італія ще не вийшла з проблем післявоєнної відбудови. Терор і вбивства стали повсякденним явищем італійського суспільства. Складну палітру політичної бороть­би доповнювала характерна для Італії злочинна діяльність мафіозних кланів. У 1948—1950 pp. було вбито 62 і поранено 126 громадян.

Важливим урядовим заходом 1950—1955 pp., спрямова­ним на стабілізацію ситуації в суспільстві, була аграрна реформа. Земельні володіння площею понад 100 га викупо­вувалися державою і в розстрочку продавалися селянам. Всього було викуплено, а відтак продано, 1,5 млн га землі. В такий спосіб було підірвано основи латифундизму і закла­дено підвалини ефективного розвитку продуктивного фер­мерського товарного виробництва.

Важливу роль в оздоровленні італійського суспільства відіграв "план Маршалла" (1947). Італія отримала товарів та

155