Розділ 8

підприємці, чиновники та ін. Про це свідчив, зокрема, той факт, що в післявоєнні роки партія набирала більшу, порівняно з іншими політичними об'єднаннями, кількість голосів, входила в усі післявоєнні уряди, за своєю діяльністю та характером поведінки була партією центру. У ХДП кон­сенсусно сходилися інтереси представників різних соціаль­них груп італійського суспільства. Суспільно-політичним кредо партії проголошувались ринкова економіка, приватна власність, парламентська республіка, демократія, співробіт­ництво з різними соціальними групами та християнство як вищий моральний закон. Наміри демохристиян здійснити аграрну реформу, домогтися участі робітників в управлінні підприємствами (в тому числі й через акції та кооперативне будівництво) здобули широку підтримку серед італійського загалу.

У 1945 р. де Гаспері сформував коаліційний уряд, до складу якого упродовж двох наступних років входили ко­муністи та соціалісти. 18 червня 1946 р. Італія стала рес­публікою.

10 лютого 1947 р. уряд де Гаспері підписав мирний до­говір з країнами антигітлерівської коаліції, згідно з яким Італія втратила всі колонії, передавала сусідам — Франції та Югославії — деякі території, змушена була виплачувати ре­парації СРСР, Югославії, Греції та Албанії.

Уряду де Гаспері до травня 1947 р. довелося стримувати атаки крайніх лівих. Комуністи, спираючись на комітети національного визволення (КНВ), які мали значний вплив на місцях, особливо на Півночі Італії, вимагали проведення націоналізації великих монополій, запровадження народно­го контролю над виробництвом через ради управління тру­дящих, здійснення аграрної реформи, встановлення ладу "прогресивної демократії". Що стояло за цими "прогресив­ними" лозунгами, видно зі слів лідера комуністів Пальміро Тольятті. "Ми хочемо, — заявив він, — щоб Італія, як і всі цивілізовані народи, розвивалася в напрямі до соціалізму ".

Менш схильними до такого повороту були італійські соціалісти. Стосовно тактики та програмних завдань в ІСП точилася боротьба між двома політичними лініями, які пред­ставляли П. Ненні і Дж. Сарагат. Перший обстоював збере­ження єдності з комуністами, заявляв, що поділяє принципи

152

Італія

пролетарського інтернаціоналізму, дотримується програм­них настанов партії, сформульованих у період війни, і висту­пав за солідарність італійського робітничого класу з СРСР, вважаючи його опорою соціалістичного руху в Європі. Од­нак частина партії на чолі з Сарагатом займала помірко­ванішу позицію. Підтримуючи програмні положення партійної більшості (соціальні реформи, ідею республіки й Установчих зборів), Сарагат та його прихильники під соціалізмом розуміли парламентський демократичний лад англійського чи скандинавського типу, вважаючи цю модель "соціалізму" цілком прийнятною для Італії.

Промислово-фінансові кола та їхні партії, заручившись підтримкою соціал-демократів, які в 1947 р. відкололися від [СП й утворили Італійську соціал-демократичну партію (ІСДП) на чолі з Сарагатом, однозначно виступили проти соціалізації Італії.

Слід зауважити, що, не без відома Сталіна, італійські ко­муністи ще в 1944 р. взяли курс на здійснення соціалістичної революції в Італії. Під керівництвом комуністів на Півночі Італії КНВ, в яких переважали комуністи, соціалісти та їхні однодумці з Партії дії, конфісковували і брали під свій кон­троль підприємства, власники яких були засуджені згідно з законом про чистку від фашистських елементів. На заводах і фабриках створювалися ради управління з представників робітників та заводської адміністрації як органи контролю над капіталістичним виробництвом. Однак ради управління не були визнані американськими військовими властями і не дістали законодавчого утвердження з боку італійського уря­ду. Самі КНВ були скасовані після виборів до місцевих ор­ганів влади на початку 1946 р. Проте це не зупинило лівих, а їхній лідер Пальміро Тольятті як міністр юстиції всіляко потурав безчинствам, свавіллю та насильствам, що їх чинили комуністи на Півночі Італії, особливо в "червоному трикут­нику": Модена—Болонья—-Емілія. Комуністи, зробивши ставку на силові методи, без суду і слідства вбивали ко­лишніх фашистів, капіталістів, священиків, заявляючи при цьому, що виконують свій громадянський обов'язок. Вони діяли відповідно до азбуки своєї ідеології, до того ж розрахо­вуючи на підтримку соціалістичних країн. Комуністи, зокре­ма, просили югославів допомогти їм здійснити революцію на

153