Іспанія

компанії телезв'язку — "Ретевізіон" — належить німецьким та італійським компаніям. Обидві іспанські компанії займа­ють солідні позиції у телезв'язку латиноамериканських країн.

Модернізація, таким чином, здійснювалася не тільки за­вдяки новим технологіям і новій техніці, а й пошукам нових форм господарювання в системі економічної демократії. Це засвідчує стан справ у енергетиці. "Електричний протокол", що набув чинності в січні 1998 p., передбачав передачу енер­госистем нового покоління тим, хто зможе зменшити собівартість електроенергії, оскільки від цього залежить кон­курентоспроможність продукції. Лібералізація енергоринку надала можливість вибирати постачальників електроенергії.

Пошук урядом Хосе Аснара важелів економічного успіху, довіра до нього громадян Іспанії забезпечили консерва­тивній Народній партії чергову перемогу на парламентських виборах 12 березня 2000 р. Партія Аснара здобула 183 манда­ти із 350. Головні завдання, що їх ставить перед собою новий уряд Аснара — це боротьба з тероризмом і вирішення про­блеми зайнятості (уже в 2001 р. безробіття скоротилося май­же на 6 % порівняно з 2000 p.). Загальне погіршення госпо­дарської кон'юнктури у світі на початку XXI ст. не обійшло й Іспанію. І хоча темпи зростання виробництва у 2001 р. де­що сповільнилися (2,8 % проти 4,1 % у 2000 p.), однак Іспанія перебувала у кращому становищі порівняно з інши­ми європейськими країнами.

Найбільш розвиненими галузями іспанської економіки є машинобудування, автомобіле- і суднобудування, електро­технічна та хімічна промисловість. Водночас Іспанія — вели­кий виробник вина, цитрусових, пшениці й рису. 1/10 час­тину ВВП становлять прибутки від туризму.

Іспанія, обравши вільну ринкову економіку, не тільки відкрилася світові, а й здійснює економічну політику завою­вання ринків у Європі та світі високоякісною і дешевою продукцією. Іспанія — заможна країна. Близько 70 % насе­лення становить середній клас. Середньомісячний дохід на душу сягає 2 тис. доларів. Іспанія ставить завдання до 2010 р. досягнути цілковитої зайнятості, а в перспективі — приєдна­тися до "великої сімки" найбільш розвинутих країн світу.

149

Розділ 7

Досить інтенсивно розвивалися іспано-українські сто­сунки. 31 грудня 1991 р. Іспанія визнала незалежність України, а ЗО січня 1992 р. встановила з нею дипломатичні відносини. У квітні 1992 р. між обома країнами було підпи­сано Меморандум про консультації. 7—8 жовтня 1996 р. Іспанію з державним візитом відвідав президент України Л. Д. Кучма. Після завершення переговорів з королем Хуа-ном Карлосом та главою уряду Хуаном Аснаром було підпи­сано Договір про дружбу і співробітництво між Іспанією і Україною. Тисячі українських дітей, особливо з районів, що постраждали від чорнобильської катастрофи, щороку оздо­ровлюються в Іспанії.

/

Розділ

₈

ІТАЛІЯ

Італія після

Другої світової війни

Д

ля Італії Друга світова війна завершилася цілковитою поразкою. Фінал настав фак­тично уже в 1943 р. Баланс воєнної авантюри італійських фа­шистів був невтішним — 450 тис. убитих. Виробництво в 1945 р. становило лише 30 % довоєнного. У країні налічува­лося 2 млн безробітних. Наслідком гострої соціальної ситу­ації, антифашистської боротьби було полівіння італійського суспільства. Авторитет лівих партій підкріплювався їхньою активною участю у русі Опору — ІКП налічувала 1,7 млн членів, Італійська соціалістична партія (ІСП) — 900 тис. Під впливом лівих перебувала Загальна італійська конфедерація праці (ЗІКП, 6 млн членів). До 1947 р. комуністи входили до складу уряду. Саме ж італійське суспільство після війни не відзначалося стабільністю. Причиною такого становища бу­ла насамперед слабкість середнього класу, а відтак й італійської буржуазії. І тільки перебування окупаційних військ демократичних країн та незгоди між соціалістами і комуністами перешкоджали останнім зважитися на захоп­лення влади і встановлення комуністичної диктатури. Сер­йозною перепоною тоталітаризму була також католицька церква на чолі з Ватиканом.

Центром консолідації демократичних сил була Христи­янсько-демократична партія (ХДП), створена в 1943 р. на базі "Пополяри". Лідером партії став Альчиде де Гаспері. Партія, прорелігійно орієнтована, у католицькій Італії мала досить широку соціальну базу, яку складали віруючі з різних верств населення: значна частина трудящих, інтелігенція,

151