Іспанія

Король Хуан Карлос — особа надзвичайно популярна. Іспанці переконані, що корона, як символ єдності і життєстійкості країни, не допустить ніяких акцій з боку сил, які хотіли б зупинити демократичний процес. Король не має монополії на владу. Без підпису голови Конгресу депутатів або прем'єр-міністра його декрети та укази не можуть набу­ти чинності. Державна скарбниця досить ощадливо субсидує королівський двір. Хуан Карлос — непересічна особистість: яхтсмен, вправний вершник, займається тенісом, дзюдо, ка­рате, пілотує суперсучасні винищувачі.

Іспанія у 80-ті роки

_Р

еформації другої половини 70—80-х років полегшувались тим, що не вимагали карди­нальних змін у сфері економіки, пов'язаних з переділом власності. Йшлося лише про модернізацію економіки, її по­ступову інтеграцію у світове співтовариство. Основне за­вдання полягало у подоланні відсталості та виході з еко­номічної кризи, що вразила Іспанію у середині 70-х років. Іспанці, згуртовані "пактом Монклоа", з розумінням поста­вилися до жертв, пов'язаних із стабілізацією економіки, заради майбутніх успіхів. Самі ж реформатори ніколи не забували про те, що тільки забезпечення високого рівня платоспроможності населення створює реальні умови для швидкого піднесення економіки. У цілому ж період оздоров­лення економіки був скорочений завдяки тому, що іспансь­кому урядові наприкінці 70-х років удалося уникнути різко­го зниження рівня життя іспанського загалу.

У 80-ті роки в Іспанії відбулося зниження темпів еко­номічного розвитку. Однак уже наприкінці 80-х років приріст продукції виробництва помітно зріс і в 1988 р. становив 7 %. За багатьма важливими показниками (ВНП, загальний обсяг торговельного обороту, особисте споживання на душу насе­лення тощо) Іспанія наблизилася до розвинутих країн світу, а за деякими навіть випереджала їх. Так, за золотовалютними резервами (70 млрд дол.) вона займала друге місце у світі, а по забезпеченню ними імпортних операцій — перше.

145

Розділ 7

Зовнішня політика іспанського уряду 80-х — першої по­ловини 90-х років здійснювалася в контексті західноєвро­пейського зовнішньополітичного курсу: Іспанія виступала проти ракетно-ядерної політики СРСР в Європі, засуджува­ла радянське вторгнення в Афганістан. Останні колонії Іспанія втратила ще в першій половині 70-х років.

Національна проблема

_У

внутрішньому житті Іспанія зіткнулася з проблемами національного характеру. Іспанія етнічно неоднорідна країна. її населяють кастільці — власне іспанці, каталонці та галісійці зі своїми мовними особливостями, баски, які не мають спільних етнічних ко­ренів з жодним народом. Іспанська історія (тривале пану­вання маврів) сприяла формуванню традиційно сильного регіоналізму.

Іспанські реформатори після Франко добре усвідомлюва­ли, наскільки важливою для Іспанії є національна проблема. Уже в 1977 р. Суарес створив особливе міністерство у спра­вах регіонів. У статті 2 Основного закону зафіксовано: "Кон­ституція основана на непорушній єдності іспанської нації, єдиної і неподільної батьківщини всіх іспанців, вона визнає і гарантує право на автономію для національностей і регіонів, що складають її, а також солідарність між ними". Проте неоднаковий рівень автономії, наданої Країні Басків і Каталонії (більше самоврядування), й Андалузії, Галісії та Валенсії (менше самоврядування), призвели до активізації "автономістських сил". У 1980 р. уряд Суареса почав виправ­ляти становище, надавши широку автономію Андалузії. Хо­ча в цілому демократизація країни сприяла ослабленню се­паратизму, все ж автономістські тенденції не зникли. У 1990—1991 pp. хвиля націоналістичних рухів захлеснула Бас-конію і Каталонію — індустріально розвинуті і досить благо­получні в соціальному відношенні. Час від часу терористич­ними актами нагадує про себе ЕТА (Асоціація борців за свободу Басконії), котра вперше заявила про себе ще на­прикінці 60-х років. її ідеологія — суміш націоналістичних

146