Розділ 7

виявився здібним учнем часу. Так, 19 липня 1951 р. в уряді бу­ли надані місця представникам правої опозиції. Перестав уживатися термін "фаланга". Розгорнулася "кампанія класо­вого миру". В 1959 р. у Долину полеглих було перенесено ос­танки заколотників і республіканців. На збудованому ме­моріалі викарбувано напис: "Ви всі боролися за Іспанію. Хто з Вас правий, хай розсудить Бог". Через 10 років було відмінено відповідальність за дії в період громадянської війни.

Американська допомога сприяла стабілізації господарської ситуації у країні. І в 60-х роках економічна кон'юнктура зали­шалася сприятливою. Посилились господарські зв'язки Іспанії зі США та країнами Західної Європи, песета стала конверто­ваною валютою. Зростала частка іноземного капіталу. Його приплив збільшився у десять разів. Майже 2 млрд дол. у 1961 р. приніс туризм. Валовий національний продукт у 60-ті роки щорічно зростав на 7,6 %. Прискорився процес станов­лення системи ДМК. Наприкінці 60-х років Іспанія стала індустріально-аграрною країною. У 1970 р. рівень промисло­вого виробництва збільшився у три рази порівняно з 1950 р. Відповідно зріс добробут населення. Суперечності в сус­пільстві переміщувалися в бік антифранкістської боротьби.

В обстановці позитивних зрушень поле лібералізації роз­ширювалося, і правлячі кола змушені були вдаватися до нових поступок. У 1965 р. прийнято рішення не вважати економічні страйки кримінальним злочином, проведена амністія полі­тичних в'язнів.

У січні 1967 p., після чергового референдуму набув чин­ності новий органічний закон, згідно з яким передбачалися вибори частини депутатів кортесів. Решта з них призначали­ся главою держави за рекомендаціями офіційних органі­зацій. Закон відновлював владу короля. 23 липня 1969 р. Франко визначив кандидатуру майбутнього короля Іспанії. Ним мав стати принц Хуан Карлос Бурбонський.

У зовнішній політиці Іспанії 60-х років було взято курс на зміцнення зв'язків зі США і НАТО. Водночас налагоджу­валися торговельні зв'язки з соціалістичними країнами.

З початку 70-х років посилювалася криза режиму Франко. Всередині правлячого франкістського ешелону загострилася боротьба між "твердими" і "ліберальними". Перші обстоюва­ли жорсткі форми правління, другі наполягали на проведенні

140

Іспанія

реформ, які сприяли б входженню Іспанії до інтегрованої Європи. "Ліберальні" спиралися на міцніючий анти-франкістський опозиційний рух. Відбулося розширення соціально-політичної бази боротьби з диктатурою. Неприми­ренних противників франкізму — комуністів і соціалістів — підтримали християнські демократи, ліберали і монархісти. Антифранкістські настрої поширювалися також серед части­ни християнських священиків.

Після смерті Франсіско Франко (20 листопада 1975 р.) Ху-ан Карлос був проголошений іспанським королем. Процес відходу від диктатури був обережним і повільним. Главою першого післяфранкістського уряду став поміркований пред­ставник "бункера" (так називали "твердолобих" прихильників каудільйо) К. Аріас Наварро. Розпочався демонтаж диктаторсь­кого режиму. З тюрем були звільнені антифашисти. 1 липня 1976 р. уряд очолив реформатор, один із лідерів партії Союз демократичного центру (СДЦ) Адольфо Суарес Гонсалес — 44-річний адвокат. З його іменем пов'язують "мирний пе­рехід" від диктатури до демократії в Іспанії. У липні 1976 і бе­резні 1977 р. були проведені амністії. У грудні усунено від своїх посад орієнтованих на "бункер" керівників служб безпеки і поліції. У квітні 1977 р. розпущено символ авторитарної вла­ди — партію "Національний рух", а в липні — кишенькові "вертикальні" синдикати. Водночас були легалізовані сили ан-тифранкістської опозиції — Іспанська соціалістична робітнича партія (ІСРП) і Комуністична партія Іспанії (КПІ). Уряд Суа-реса виніс на всенародний референдум закон про політичну реформу. її схвалення забезпечило легітимність процесові пе­ребудови політичної системи Іспанії. Зі смертю Франко завер­шився трагічний період у житті іспанського народу.

Іспанія у перші роки після Франко. Специфіка переходу до демократії

_В

ід середини 70-х років розпочався поступо­вий, але неухильний процес переходу Іспа­нії до демократії. Прихильники колишнього режиму здій­снили кілька спроб повернути владу шляхом заколотів (1978,

141