Велика Британія

Парламентські вибори 2001 р. Нові політичні орієнтації

_Н

а парламентських виборах 2001 р. Лейбо ристська партія на чолі з Тоні Блером здобула нову впевнену перемогу, отримавши в палаті громад 406 депутатських мандатів із 659. Це сталося завдяки вмінню лейбористів маневрувати, насамперед, у соціальній політиці, раціонально здійснювати перерозподіл національного багат ства. За попередній термін свого правління (1997—2001 pp.) лейбористи домоглися значного зближення рівня доході п найбагатшої і найбіднішої груп населення. Реальний дохід "нижніх" (10 % усього населення) збільшився на 9,3 %, а "верхніх" (10 % населення) зменшився на 0,7 %.

Зрушення лейбористського "третього шляху" у бік консер ваторів було водночас рухом у бік економічного лібералізму. Лейбористи вели також активну боротьбу за виборця. Різке скорочення протягом останніх років кількості найманих робітників (у первісному значенні цього слова), трансфор­мація найманої праці в самодіяльну змусили лейбористів звернути особливу увагу на ті групи "трудящих", які утвори­лися з робітничого класу. Такою, зокрема, численною групою були представники малого бізнесу. На його інтересах дедалі частіше почали схрещувати свою політичну й пропаган­дистську зброю головні політичні партії. Лейбористи всіляко сприяють поліпшенню умов кредиту для малого бізнесу, а консерватори удаються до переговорів з тред-юніонами, на­магаючись залучити їх на свій бік. Дрібний буржуа — це й с робітничий клас сьогодні. За нього, якелекторат, ведеться бо­ротьба між політичними партіями.

Якщо наприкінці XX — на початку XXI ст. лейбористи знайшли свою "золоту жилу", то консерватори за нових умов не змогли виробити соціально-економічну й політичну модель, яка змогла б кинути виклик "третьому шляху" лей­бористів. У 2001 р. консерватори відзначили 135-ліття своєї партії. Однак того ж року вони зазнали серйозної поразки на парламентських виборах. Як наслідок, їхній лідер Вільям Хейг на черговій конференції Консервативної партії у Блек­пулі (2001) змушений був поступитися посадою І. Дункану Сміту.

131

Розділ 6

Зовнішня політика у другій половині 90-х років XX — на початку XXI ст. Сучасна Велика Британія

_З

овнішня політика Англії як і в минулому великою мірою визначається її постійним членством.у Раді Безпеки ООН, участю у провідних ор­ганізаціях Заходу, наявністю значного ядерного потенціалу. Велика Британія лідирує у Співдружності, має одну з най­більш розвинених і відкритих економік у світі. Додатковим чинником зростання впливу Великої Британії у світі неолей-бористи ("нові лейбористи") вважають успіхи свого "третьо­го шляху" як основи для співробітництва з соціал-демокра-тичними партіями Євросоюзу.

Разом з тим Велика Британія продовжує займати особли­ву позицію в системі Європейського Союзу. Вона вимагає врахування самобутності учасників (інтеграція там, де це не­обхідно, децентралізація в усіх інших випадках). Уряд Тоні Блера вважає ООН головною опорою сучасного світопоряд-ку, а невтручання у внутрішні справи інших держав — най­важливішим принципом міжнародної політики. "Жодна держава, — заявив у Чікаго 22 квітня 1999 р. англійський прем'єр, — не повинна вважати, що вона має право міняти політичну систему іншої, або заохочувати підривну діяль­ність, або захоплювати частини території, на які вона, як на її думку, може претендувати". Однак якщо здійснюється ге­ноцид, гноблення, що породжують потоки біженців, які де­стабілізують сусідні країни, правління режимів меншин, що не мають легітимності, таку політику слід вважати "загрозою міжнародному мирові і безпеці". Звідси участь Великої Британії у "Союзницькій операції" в Косово (35 літаків, 13 тис. військовослужбовців, загальні витрати близько 250 млн ф. а). Визнанням ролі Великої Британії у миротворчих місіях стало обрання Генеральним секретарем НАТО колишнього британського міністра оборони Джорджа Робертсона (13 жовтня 1999 p.). Після 11 вересня 2001 р. збройні сили Великої Британії взяли активну участь у міжна­родній операції "Незламна воля" проти "Аль-Каїди" й ре­жиму Талібана на території Афганістану.

132