Велика Британія

голосувати на засіданнях палати й т. ін.). Таке право втрати­ли й члени королівської сім'ї. Разом з тим, пери зберегли спої титули й дістали право балотуватися в палату громад, бути присяжними засідателями в судах.

На шляху до вирішення Ольстерської проблеми

_О

льстерська проблема, що перетворилася на хронічну, могла створити серйозні пере­шкоди для лейбористів у здійсненні їхніх внутрішньополітич­них заходів. Тому прийшовши до влади вони приділили особ­ливу увагу врегулюванню проблеми Північної Ірландії. Цьому сприяли об'єктивні процеси, що розвивалися і закладали пе­редумови розв'язання ольстерського конфлікту. Це, передусім, поява ірландсько-католицького середнього прошарку, для якого тероризм став серйозною перепоною у бізнесі, менедж­менті, державних справах, до яких ірландці-католики дістали рівний з протестантами доступ.

Уже в квітні 1998 р. більшість політичних партій Ольстеру висловилися за мирне врегулювання конфлікту. У травні того ж року такий підхід схвалили на референдумі 94,4 % жителів Ольстеру. Через місяць було вибрано асамблею Ольстеру і створено уряд. Його очолив лідер юніоністської партії Девід Трімбл, котрий виступає за збереження території в складі Великої Британії. До складу уряду ввійшли також представни­ки політичного крила ІРА — партії "Шин Фейн" (лідер Джеррі Адамс). Однак найбільшу активність при цьому вия­вили Тоні Блер і прем'єр-міністр Ірландської республіки Берті Ахерн. 2 грудня 1999 р. Лондон передав урядові, сфор­мованому з католиків та протестантів, свої повноваження. За Лондоном залишилися податкова система і безпека. Північна Ірландія здобула автономію у сфері економічної і соціальної політики, у правових питаннях, у галузі охорони здоров'я, культури і сільського господарства. Заява про вирішення питання об'єднання Ольстеру з Ірландією шляхом волевияв­лення населення (якщо проголосує більшість) була суто рито­ричною. Ірландська республіка того ж дня вилучила зі своєї

g 4-268

129

Розділ 6

конституції статті 2 і 3 про включення Ольстеру до свого скла­ду. Більша частина 15-тисячного британського військового контингенту виведена з Ольстеру. Проте залишилася пробле­ма, яка не дає можливості стверджувати про остаточне врегу­лювання ольстерського питання. Йдеться про розпуск проте­стантських і католицьких воєнізованих формувань, насампе­ред ІРА. Проблема чи не найважча з огляду на необхідність тривалої ломки характерів, психології і стереотипів мислення багатьох і багатьох людей, які тривалий час звикли добувати для себе блага за допомогою зброї. Невдовзі це підтвердилось, й 11 лютого 2000 р. Лондон знову запровадив пряме правління в далекому від миру Ольстері.

Співдружність наприкінці XX ст.

_Б

ританська співдружність у 1998 р. об'єдну­вала 54 держави. Через кожні два роки про­водяться саміти країн-учасниць. Особлива увага у Співдруж­ності приділяється розвиткові демократії. Так, у 1995 р. за по­рушення демократичних принципів з організації була виклю­чена Нігерія, а в жовтні 1999 р. — Пакистан, де генерал Первез Мушарраф здійснив військовий переворот. Вагомі економічні вигоди членам Співдружності приносять сприят­ливий візовий режим, уніфікація системи бухгалтерського обліку і діловодства. Існує і здійснюється ціла серія програм економічної, технічної і технологічної допомоги, що на­дається "старшими братами" "молодшим". Це робить вигідним членство у Співдружності, а їй самій забезпечує життєстійкість. Велика Британія — провідний член Співдруж­ності — має від нього значні вигоди. Так, обсяг торгівлі між Великою Британією і країнами Співдружності вищий, аніж з країнами ЄС. Та й більшість європейських колізій Великої Британії породжені її зв'язками з країнами Співдружності. Велика Британія розривається між тими й іншими і змушена вдаватися до політики балансування.

130