Країни Балтії

реформа не була підкріплена соціальними заходами найбільш близького й знайомого Литві шведського типу. На адресу Ландсбергіса, який ще влітку 1991 р. був оточений ореолом героя, почала лунати відверта критика. Не додавали авторите­ту "Саюдісу" й досить неприваблива кампанія проти екс-прем'єра К. Прунскене, конфлікт парламенту з прем'єром Г. Вагнорюсом, спроби націоналістичного крила в парламенті перетворити поляків, росіян, білорусів, що проживали в Литві, на громадян другого сорту. Унаслідок цього між насе­ленням і владою, що виступала під демократичними лозунга­ми, утворився значний розрив.

25 жовтня 1992 р. на всенародному референдумі прийня­то конституцію Литовської Республіки. Відповідно до Ос­новного закону, Литва проголошувалася незалежною демо­кратичною республікою. Державна влада здійснюється сей­мом, президентом республіки й урядом. Вищий судовий ор­ган — Верховний суд. Президент обирається всім населен­ням республіки строком на п'ять років, але його повнова­ження суттєво обмежуються. До складу вищого законодавчо­го органу — сейму — входить 141 депутат. Законодавці оби­раються за змішаною (пропорційною і мажоритарною) сис­темою на чотири роки. Уряд очолюється прем'єр-міністром, якого, зі схвалення сейму, призначає й звільняє президент.

На парламентських виборах у листопаді 1992 р. перемогу здобула Демократична партія праці (ДПП). її лідер А. Браза-ускас у березні 1993 р. був обраний президентом Литовської республіки. Отримавши від попередників важкий спадок, команда Бразаускаса змогла дещо виправити становище. Зу­силлями Литовського банку вдалося зміцнити тимчасову національну валюту талон (купон), а в червні 1993 р. була за­проваджена національна валюта — лит. З метою його підтримки у країні заборонялося використання іноземної ва­люти, унаслідок чого інфляція знизилася до 180 % у 1993 р. і 45 % у 1994 р. Через аукціони, продаж акцій було продов­жено роздержавлення підприємств. Проте, як і раніше, при­ватизації не підлягали стратегічні об'єкти, а також земля, що, як вважали лідери ДПП, могла опинитися в руках іно­земців. Однак у 1994 р. у приватному секторі було задіяно 63,5 % від загальної кількості зайнятих. У 1995 р. визначилась тенденція зростання виробництва сільгосппродукції у при­ватних фермерських господарствах, площа яких становила

55

Р ОЗДІЛ З

дві третини від загальної площі угідь. Водночас зберігалася тенденція падіння чисельності зайнятих в економіці, пере­важно за рахунок еміграції російськомовного населення. У 1994—1997 pp. спостерігалося поступове збільшення ВВП з 1,7 до 5 %. Завдяки зусиллям президента Бразаускаса й уряду у вересні 1993 р. останній російський солдат залишив територію республіки.

Однак уряд ДПП з її посткомуністичною ідеологією не зміг уникнути деяких принципових помилок, що виявилися у гальмуванні реформ, тоді як ситуація вимагала рішучих дій. Нерідко захищалися інтереси політичних номенклатур­них кланів, практикувались субсидування й підтримка не­рентабельних підприємств, їх захист від банкрутства. Рефор­мування недостатньо супроводжувалося заходами соціально­го захисту населення. У сукупності з іншими чинниками це зумовило відставання Литви у сфері економічних реформ від своїх балтійських сусідів — Латвії та Естонії.

Прорахунки президентської команди Бразаускаса в еко­номічній сфері, звинувачення на її адресу в комуністичному минулому були використані опозицією в ході парламентсь­ких виборів 1996 р. Більшість депутатських мандатів у сеймі виборола Консервативна партія — політичний наступник "Саюдіса", лідер якої В. Ландсбергіс зайняв крісло спікера. Уряд Литви вдруге очолив Г. Вагнорюс, який відразу прого­лосив курс на тотальну приватизацію. Консерваторам вдало­ся знизити дефіцит державного бюджету, поліпшити інвес­тиційний клімат. У 1997 р. іноземні капіталовкладення зрос­ли майже удвічі, досягнувши 1 млрд доларів, а наступного року — 2 млрд. Головними інвесторами республіки були Німеччина, США й Велика Британія.

На шляху до високорозвинутої економіки, ЄС і НАТО

_П

ерехідний період пострадянської литовсь­кої історії, відомий як доба Бразаускаса— Ландсбергіса, завершився перемогою на президентських ви­борах 1997 р. володаря університетських дипломів Мюнхена й Іллінойса, американського вченого-еколога В. Адамкуса.

56