Велика Британія

Економіка Великої Британії у 90-ті роки

_У

1992 р. спад британської економіки досяг найнижчої точки. З 1993 р. почалося посту­пове піднесення, що спиралося на особисте споживання та експорт. У 1993 — 1997 pp. середньорічний приріст становив 2,8 %. За роки піднесення кількість працюючих збільшилася на 1,2 млн осіб, зменшилося безробіття. Поліпшенню еко­номічної кон'юнктури сприяли реформи 80—90-х років, спрямовані на денаціоналізацію. Внаслідок приватизації державний сектор скоротився на 2/3, а надходження до державного бюджету становили 80 млрд ф. с. Створення приватних фірм, що конкурували між собою, сприяло зрос­танню ефективності виробництва. Важливе значення для підвищення конкурентоспроможності економіки мало та­кож дерегулювання господарства, ліквідація адміністратив­но-правових обмежень діяльності бізнесу і скасування кон­тролю за зарплатою, цінами і дивідендами. У 1997 р. ВВП Великої Британії становив 1110 млрд дол.

Повернення лейбористів до влади

_У

травні 1997 p., після 18-річного правління консерваторів, до влади повернулися лей­бористи. Кабінет очолив наймолодший за останні 185 років прем'єр-міністр Тоні Блер, який став лідером лейбористів у 1994 р. І хоча Англія не переживала економічного спаду й економіка була на піднесенні, народ захотів "перемін".

Проте основні причини поразки торі на виборах крилися в низці прорахунків, допущених як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Починаючи від 1992 р. 22 рази збільшу­валися податкові ставки. У 1995 р. був запроваджений пода­ток на додану вартість на продукти харчування. Зайнявши жорстку позицію щодо надання автономії Шотландії та Уельсу, торі позбулися підтримки цих регіонів. Серед самих консерваторів існували серйозні розбіжності щодо вступу Великої Британії до системи єдиної європейської валюти.

125

Розділ 6

Отож на вибори партія йшла фактично розколотою. Новому лідерові консерваторів (з 1997 р.) Вільяму Хейгу не вдалося подолати негативні тенденції в рядах торі. Більше того, у 1999 р. партія консерваторів розкололася на євроскептиків і прихильників євровалюти. Поставало запитання: чи може правити партія, неспроможна сама собі дати раду?

Лейбористська партія, яка у 1995 р. зняла питання про націоналізацію і відійшла від соціалістичної традиції, навпа­ки, зуміла зацікавити пересічного англійця своїм "третім шляхом" (перший — неолібералізм, тобто британський тет-черизм, а другий — соціалізм) — ідеєю "відкритого, процвіта­ючого, стабільного" суспільства з урахуванням вимог сучас­ності. Лейбористи розглядають "третій шлях" як об'єднання двох "великих течій лівоцентристської думки" — демокра­тичного соціалізму і лібералізму, тобто поєднання соціальної справедливості, що забезпечується державою, з пріоритетами особистої свободи і ринкової економіки, зумовлених участю населення у вирішенні соціально-економічних і політичних завдань, поєднанням принципів індивідуалізму й колек­тивізму. В основу концепції була покладена ідея "суспільства інтересів" і "економіки інтересів". Це означає, що на зміну домінуванню в економіці та суспільстві власників-акціонерів до вирішення економічних та інших суспільно значущих пи­тань мають активно долучитися всі основні учасники проце­су виробництва, розподілу та послуг. Це має здійснитися як на мікрорівні, так і на більш високих рівнях, включаючи за­гальнонаціональний.

У передвиборній програмі лейбористи обіцяли приділяти більше уваги освіті, підготовці кадрів, забезпеченню доступу на ринки капіталу і праці, вкладати кошти в інфраструктуру, науку і технологію. Забезпечити динамічний розвиток еко­номіки уряд сподівався через партнерство з приватними підприємцями. Таким чином, лейбористи вважають за не­обхідне ефективніше використовувати державне регулювання в окремих сферах суспільства, що мають життєве значення.

Змінилася також соціальна база лейборизму, 40 % якої сьогодні складають "білі комірці" та середній клас. Раніше цей показник не перевищував 20—25 %. Прихильним вияви­лося ставлення промисловців та фінансистів до Лейбо­ристської партії. Це було пов'язано з тим, що у програмних

126