Велика Британія

Внутрішня та зовнішня політика

лейбористського уряду

Г. Вільсона (1964-1970 pp.)

_У

1964 р. до влади повернулися лейбористи. Однією з причин такого успіху була відмо­ва партії від подальшої націоналізації. Про це заявлялося, зокрема, у прийнятому лейбористами ще в 1961 р. документі "Віхи — 60-х". Проблема одержавлення економіки уже дав­но викликала занепокоєння не тільки власників-підпри-ємців, а й тих, хто усвідомлював згубність надмірного захоп­лення націоналізацією. Однак лідер лейбористів Г. Вільсон, очоливши уряд, не поспішав виконувати продекларовані у "Віхах" обіцянки, а відставання Англії від основних конку­рентів спонукало до заходів, які не завжди виявлялися ефек­тивними. У 1967 р. з метою модернізації була націоналізована чорна металургія. Уряд Вільсона всіляко сприяв інвестиціям приватних капіталів, у тому числі й іноземних. У 1967 р. американський капітал в Англії сягнув 5,6 млрд дол. Таким чином, лейбористи шукали важелі прискорення еко­номічного розвитку. Цьому мала посприяти також ціла низ­ка непопулярних заходів. Уряд, зокрема, обмежив зростання зарплати (3,5 % на рік), увів систему завчасного поперед­ження про страйки, міг узагалі заборонити страйк. Того ж року була здійснена друга після війни девальвація — фунт стерлінгів полегшав ще на 14,3 %. Однак зупинити інфляцію і поправити державний бюджет не вдалося, і з весни 1968 р. уряд вдався до збільшення податків. Водночас щоб запобігти зростанню соціальної напруженості було введено часткову оплату медичних послуг.

У другій половині 60-х років у Великій Британії загостри­лася ольстерська проблема. У жовтні 1968 р. в Белфасті — головному центрі Північної Ірландії (Ольстер) — почались міжобщинні сутички католиків і протестантів. Католики-ірландці виступали за возз'єднання Ольстеру з Ірландією, а протестанти-англійці, які почали селитися там ще з часів Олівера Кромвеля, вважали Північну Ірландію невід'ємною частиною Англії. В ольстерській проблемі наочно проявилися не тільки національні та релігійні, а й соціальні суперечності. Ірландці-католики (1/3 всіх жителів)

117

Розділ 6

були найбільш знедоленою частиною населення Ольстеру як у політичному, так і в соціальному плані. Отож у цій міжоб-щинній боротьбі переплелися і загострилися найрізно­манітніші складові суспільного життя. Обидві сторони вда­лися до терору. З 1969 р. в ході сутичок загинуло кілька тисяч чоловік. Ситуація в Ольстері настільки загострилася, що в 1969 р. уряд Англії змушений був увести туди 30-тисяч-ну армію. У 1972 р. в Ольстері було запроваджено пряме управління із Лондона. Розв'язання проблеми вимагало неабияких зусиль, насамперед налагодження діалогу між обома общинами.

V У зовнішній політиці уряд Вільсона дотримувався попе­реднього курсу: надавав підтримку США у В'єтнамі, Ізраїлю на Близькому Сході, домагався прийняття Англії до "Спільного ринку". Відносини з Радянським Союзом зали­шалися досить прохолодними.

Економічна та політична нестабільність 70-х років

_У

1970 р. до влади повернулися консервато­ри. Діяльність кабінету Е. Хіта припала на період економічної кризи, що охопила західні країни в першій половині 70-х років. За таких умов, щоб не допустити зрос­тання інфляції, уряд Хіта вдався до жорстких заходів, що без­посередньо зачіпали інтереси значних верств трудящих. Зок­рема, у 1971 р. був прийнятий "Закон про відносини в промис­ловості", який забороняв несанкціоновані страйки. Поруш­никам закону загрожував штраф розміром у 100 тис. ф. с. Однак зупинити "касовий рух" владі не вдалося. У 1973 р. в економічних страйках брало участь понад 1 млн працюючих. У 1974 р. англійські виборці віддали перевагу лейборис­там, які перебували при владі до 1979 р. Спочатку прем'єр-міністром став Г. Вільсон, а в 1976 р. його змінив Дж. Кал-лаген. Лейбористи відмінили закон 1971 р. про відносини в промисловості та штрафи за незаконні страйки, у внутрішній політиці намагалися заручитися підтримкою тред-юніонів. У 1974 р. на черговому з'їзді Британського конгресу тред-

118