Країни Балтії

Для початку наступальних дій у Литві Кремль вичікував сприятливого моменту й провокував російськомовне насе­лення республіки на підтримку своїх планів. Під приводом убезпечення призову литовських юнаків до лав Радянської Армії у Литву були введені додаткові підрозділи десантних нійськ.

10 січня 1991 р. 22 робітничі колективи союзних підпри­ємств Вільнюса, не без підштовхування ззовні, оголосили політичний страйк. Після одного з мітингів протесту їхні представники попрямували до Верховної Ради, щоб переда­ти депутатам резолюцію. У парламент їх не пустили, а під його стінами між маніфестантами і службовцями Департа­менту охорони краю, а також добровольцями литовської армії виникла сутичка, під час якої кілька чоловік дістали поранення. Ситуація, що склалася, вимагала політичних рішень, однак кремлівські лідери зробили ставку на ефект іалякування цивільного населення із застосуванням десант­них військ і бронетехніки. Всупереч здоровому глузду, сила шову стала головним аргументом у політичних суперечках.

Уранці 11 січня на вулицях Вільнюса з'явилися танки, що почали стріляти навсебіч холостими залпами. Десантні підрозділи зайняли будівлю Департаменту охорони краю, Ьудинок преси. Того ж дня промосковськи налаштовані політичні сили утворили Комітет національного порятунку, метою якого проголошувалося відновлення чинності ра­дянської конституції в Литві. Наступного дня десантники та спецпідрозділи союзного МВС оточили головний поштамт, телецентр і телебашту, у місті було запроваджено комен­дантську годину. В ніч на 13 січня, застосувавши сльозото­чивий газ проти мирних жителів, радянські війська розпоча-іі и штурм телецентру. Під час цієї операції "умиротворення" чуло вбито 13 чоловік, у тому числі один військовослужбо-вець, і 163 особи дістали поранення, що викликало хвилю протестів як на Заході, так і в союзних республіках. Відтак від подальшого застосування силових методів та запровад­ження в бунтівній республіці президентського правління Кремль відмовився.

Отже, спроба військового перевороту в Литві зазнала не-идачі. І хоча в республіці залишалися радянські війська і продовжував діяти антиконституційний Комітет національ­ного порятунку, 90 відсотків учасників загальнолитовського

53

Р ОЗДІЛ З

референдуму, що відбувся 9 лютого 1991 p., позитивно відповіли на запитання про їхнє ставлення до незалежності республіки. Так Москва програла двічі: і радянську владу за допомогою багнетів не відновила, і мимоволі сприяла пере­мозі голови Верховної Ради Литви В. Ландсбергіса, який став символом незалежності Литви.

Січневі події у Вільнюсі поглибили процеси поляризації литовського суспільства. Формула вибору компартії на плат­формі КПРС — "соціалістична Литва" у складі Союзу, наділена атрибутами національного суверенітету, остаточно збанкрутувала. "Саюдіс", Демократична партія праці й уряд Г. Вагнорюса обстоювали курс на цілковиту незалежність поза Союзом, самостійне входження до європейського та міжнародного співтовариства, відмову від соціалістичного вибору, декомунізацію. Генпрокуратура Литви порушила карні справи проти лідерів компартії "за публічні заклики до порушення суверенітету Литовської держави" й участь у не­законних "комітетах національного порятунку".

Перехідний період Бразаускаса — Ландсбергіса

_Л

итовська республіка, домігшись незалеж­ності, приступила до проведення еко­номічних реформ. їх основою була програма приватизації державної власності, для участі в якій громадяни Литви от­римували приватизаційні чеки. Роздержавленню підлягали насамперед дрібні й середні об'єкти промисловості, сфери торгівлі, а також житло й земля. Зв'язок, транспорт, військові та природоохоронні підприємства, лісове госпо­дарство на початковому етапі не підлягали приватизації. Ли­товським громадянам також компенсувалося втрачене ними в перші роки радянської влади майно. Ці заходи сприяли стабілізації соціально-психологічної ситуації в республіці.

Реформування економіки супроводжувалося скороченням промислового виробництва, руйнуванням фінансово-кредит­ної системи. Криза охопила аграрний сектор, де лідери "Са-юдіса" ліквідовували колгоспи, але при цьому не віддавали землю селянам, і застерігали від захоплень ринковою еко­номікою. У 1992 р. інфляція сягала 1163 %. Економічна

54