Болгарія

Болгарію як соціалістичну державу, узаконила всевладдя БКП, закріпивши спеціальною статтею її керівну роль у суспільстві разом із БЗНС, якій відводилася декоративна роль союзниці компартії в управлінні країною.

З початку 80-х років темпи приросту промислової про­дукції почали різко знижуватися, скоротився й абсолютний обсяг виробництва в сільському господарстві. Болгарія зму­шена була купувати харчові продукти на зовнішньому ринку. Швидко зростала її заборгованість. Країна дедалі більше убожіла. У 1987 р. з 926 товарів народного споживання на ринку були відсутніми 414 (44,6 %).

Економічні труднощі й соціальна напруженість ще більше зросли після того, як режим Живкова наприкінці 1984 р. розпочав кампанію насильницької асиміляції турець­кого і туркомовного населення, котре зазнавало пересліду­вань і в попередні десятиліття. Рішення про так званий процес відродження було схвалене келейно. Близько 1 млн чоловік змусили змінити імена та прізвища на болгарські, заборонялося навіть уживання рідної мови тощо. Було ого­лошено, що в Болгарії турків немає. Це насильство виклика­ло обурення й опір. На залізницях, лініях електропередач, в адміністративних будинках пролунали вибухи. Тисячі ту­рецьких родин емігрували на історичну батьківщину, що викликало додаткові труднощі в економіці, особливо в тю­тюнництві і тваринництві. Світова громадськість зустріла "болгаризацію" з обуренням. Загострилися відносини Бол­гарії з Туреччиною.

Горбачовська перебудова вплинула на Болгарію досить суперечливо. Група Т. Живкова не поспішала наслідувати радянський приклад, проте незабаром відчула, що втрачає пряму підтримку радянського керівництва у збереженні дог­матичного курсу, пов'язаного з реорганізаціями і дема­гогією. Почалася імітація прагнення до якісних перетворень. Залунала критика з приводу механічного використання ра­дянського досвіду, йшлося навіть про відмову від формули розвинутого соціалізму. Це мотивувалося тим, що в Болгарії ще тільки створюються основи соціалізму. Т. Живков запро­понував чергову абстрактну схему — соціалістичне самовря­дування, створення громадянського суспільства, використан­ня досягнень світової цивілізації тощо. Однак на практиці

101

Розділ 5

зберігалися адміністративно-командні методи керівництва. Аж до пізньої осені 1989 p. T. Живков продовжував деклару­вати "глибоке революційне оновлення" болгарського сус­пільства, маскуючи збереження особистого тоталітарного режиму.

Демократична революція 1989 р. Руйнування тоталітарних структур

_В

ідлік демократичних змін у Болгарії бере початок з 9 листопада 1989 р. У цей день на засіданні політбюро ЦК БКП було прийнято рішення про "добровільну" відставку Т. Живкова. Новий генеральний сек­ретар П. Младенов та інші лідери почали виступати із заява­ми про незмінність соціалістичного вибору та про не­обхідність реальної "соціалістичної перебудови". Протягом деякого часу компартія зберігала ключові позиції в державно­му керівництві. Після ліквідації на початку 1990 р. Держради президентом країни у квітні 1990 р. був обраний П. Младенов. Почалося лавиноподібне створення опозиційних БКП політичних партій, організацій, рухів, кількість яких за півто­ра місяця перевищила 80. Були відновлені старі й виникли нові партії — Соціал-демократична, Демократична, БЗНС "Н. Петков" та ін. 7 грудня 1989 р. десять антикомуністичних організацій, у тому числі Соціал-демократична партія і БЗНС, утворили Союз демократичних сил (СДС), що став центром згуртування опозиції. СДС очолив відомий громадський діяч, філософ Желю Желєв. Масові демонстрації, організовані СДС наприкінці 1989 p., змусили БКП піти на діалог з опо­зицією. У самій партії почалися процеси внутрішнього розме­жування. У грудні 1989 p. T. Живкова виключили з ЦК БКП, а невдовзі і з партії. У січні 1990 р. з конституції вилучено статтю про керівну роль БКП, яка була перейменована на Болгарську соціалістичну партію (БСП). Втративши половину членів, БСП зберегла вплив у суспільстві і залишилася масо­вою (447 тис. у жовтні 1991 p.).

У січні 1990 р. був організований національний "круглий стіл" основних партій та громадсько-політичних організацій,

102