Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
газін 2 частина.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
6.48 Mб
Скачать

Болгарія

Соціалістична перебудова сільського господарства вия­вилась найскладнішим завданням переходу від капіталізму до соціалізму. В Болгарії існували глибокі традиції приватної власності на землю, тому болгарські комуністи не зважили­ся на її націоналізацію у 1947 р. Використовуючи інтерес се­лянства до кооперативного руху, який існував у Болгарії ще за часів капіталізму, БКП розгорнула широку агітацію за об'єднання селянських господарств у виробничі кооперати­ви — ТКЗГ, проте більшість селян зайняла негативну чи вичікувальну позицію щодо цього питання.

Уже у 1950 р. компартія висунула завдання масового ко­оперування села. На відміну від радянських колгоспів, члени ТКЗГ поряд із, заробітною платою отримували деякий час платню за внесений земельний пай, що дало можливість за­лучити до кооперативного руху середнє селянство. Розпоча­лося масове створення кооперативів, до яких нерідко заганя­лися цілі села й райони. При цьому порушувався принцип добровільності, використовувались методи тиску, примусу й залякування. Протести й заворушення селян, що супровод­жувалися захопленням громадського майна, реманенту, ху­доби, призвели до того, що в 1951 р. багато ТКЗГ розпалось. У другій половині 50-х років адміністративні заходи держави посилились. У 1959 р. кооперативні господарства вже мали у своєму розпорядженні 92 % земельних угідь і виробляли більшу частину сільгосппродукції. Болгарія стала другою після СРСР країною, що завершила "соціалістичну перебу­дову сільського господарства".

Становлення тоталітарної держави

П

ісля відкритого повороту 1948 р. до ста­лінської моделі соціалізму в Болгарії сформувалася тоталітарна політична система, заснована на цілковитій монополії комуністичної партії. Сутність цієї си­стеми полягала в остаточному злитті політичної й еко­номічної влади та зосередженні цієї безконтрольної влади в руках комуністичного партійно-державного апарату. Ця дик­татура партійної верхівки видавалася за диктатуру проле-

4 4-268

97

Р ОЗДІЛ 5

таріату. Стабільність системи забезпечувалася, з одного бо­ку, придушенням будь-якого вільнодумства й масовим політичним терором, а з іншого — інформаційною ізоляцією населення від зовнішнього світу і внутрішньою пропагандою, спрямованою на формування загального для всіх способу мислення.

Після того як на поверхню виплив конфлікт між Сталі­ним і Тіто, у 1949 р. в Болгарії, як і в інших країнах Східної Європи, почалося "полювання на відьом". Яскравим епізо­дом цієї терористичної кампанії стала справа заступника го­лови Ради міністрів Трайчо Костова. Проти нього було вису­нуто звинувачення в націоналізмі, приводом для якого стало розпорядження Костова припинити надання секретної еко­номічної інформації радянським радникам на підставі прий­нятого парламентом закону про державну таємницю. У липні 1949 р. він був заарештований. Після тривалих тортур Т. Костов підписав зізнання в тому, що був англійським і югославським шпигуном, готував переворот, убивство Г. Ди-митрова і т. ін. За вироком "суду" Костова повісили. Інших звинувачених засудили на довічне чи тривале ув'язнення. Після цього процесу почалися масові репресії, в ході яких потрапили за грати понад 1 тис. чоловік. "Червоний терор" був спрямований на пошук ворогів і в самій компартії. Тісне співробітництво каральних органів Болгарії з катами беріївського відомства фактично перетворювало балканську державу на колонію радянської імперії, яка на свій розсуд розпоряджалася у країні.

2 липня 1949 р. помер Г. Димитров, котрий слухняно ви­конував як керівник партії та уряду волю радянських дер­жавців, хоча й намагався іноді несміливо і непослідовно зберігати сліди "народно-демократичного" експерименту. На посаді голови Ради міністрів його замінив В. Коларов, який невдовзі також помер. Уся влада в країні зосередилася в руках Вилко Червенкова, колишнього функціонера Комін­терну й директора Міжнародної ленінської школи, який в післявоєнні роки обіймав різні посади в апараті БКП. Чер-венков суміщав посади генсека ЦК партії і голови Ради міністрів.

Єдиновладдя Червенкова та його культ, як продовження усталеної тоталітарної традиції, тривали недовго. Після

98

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]