Міжнародні відносини

ду. Відповіді Росії у вигляді Ташкентського договору з цент-ральноазійськими республіками та Союзного договору з Білоруссю були слабкими і неадекватними.

За ситуації, що склалася, Росія, як і 100 років тому, звер­нула свої погляди на Схід. Проте лідери КНР, пам'ятаючи про статус "молодшого брата" за часів Сталіна і Мао, не поспішали пов'язувати себе договором з Росією. Індія відда­вала перевагу традиційному нейтралітету. А Тегеран, очевид­но, не мав наміру й надалі дотримуватися існуючого статусу у відносинах із західним світом, що підтвердили парла­ментські вибори 2000 р. в Ірані. Знайти надійних союзників, на яких можна було б опертися у переговорах із Заходом, щоб зберегти свої колишні позиції на міжнародній арені, не вда­лося. Таким чином, навколо процесу формування нового світового і європейського порядку встановився, за словами російського екс-президента Б. Єльцина, "холодний мир". Усе-таки це був крок уперед порівняно з "холодною війною".

Особлива роль у формуванні нового світопорядку у 90-х роках XX ст. належала Європі. Саме тут після 1991 р. відбу­лися кардинальні зміни. Європейський порядок, що до 90-х років тримався на жорсткому дуалізмі, системному проти­стоянні і специфічній ядерній рівновазі, впав. Східна Євро­па втратила свої попередні контури і прийшла в рух, який завжди передує становленню нової моделі стабільності. Внутрішні конфлікти, що виникли в окремих державах, ста­ли загрозою для безпеки всієї Європи незалежно від їх етнічного чи релігійного характеру. За допомогою наявного інструментарію, створеного як до 1991 р. (ООН, ЄС, НАТО), так і в наступні роки (ОБСЄ), Європа з честю вийшла з не­простих випробувань. А підписана 19 листопада 1999 р. у Стамбулі Хартія європейської безпеки — показник того, що мир і стабільність на континенті й надалі залишаються голо­вними пріоритетами країн Європи.

599

Р ОЗДІЛ 27

Характерні видозміни

у форматі міжнародних відносин

після 11 вересня 2001 р.

_П

одії 11 вересня 2001 р. викликали глибинні зрушення в усій системі міжнародних відносин, змінили конфігурацію міжнародних зв'язків і со­юзів, висвітлили оцінки й підходи різних країн і політичних угруповань до тих явищ і процесів планетарного масштабу, вирішувати які можна лише спільними зусиллями усього людства. Швидкість, з якою сформувалася антитерористич-на коаліція на чолі зі США, була адекватна несподіваному викликові міжнародного тероризму.

Військова операція США та їхніх союзників у Аф­ганістані в жовтні—листопаді 2001 р. під кодовою назвою "Незламна воля" завершилася розгромом талібів та баз теро­ристичної організації "Аль-Каїда". Значні зміни відбулися в регіоні Середнього Сходу та Середньої Азії. В Афганістані до влади прийшли сили, метою яких було покінчити з внутрішніми війнами, частково спровокованими зовніш­ньою інтервенцією, й розпочати демократизацію цієї напів-середньовічної країни. Сполучені Штати Америки прийшли в район традиційного російського впливу — Середню Азію. З країнами цього регіону вони уклали цілу низку військових, економічних та фінансових угод. Наприкінці 2001 р. вияви­лися і зійшлися пріоритетні національно-державні інтереси США і Росії. Досить прохолодні стосунки змінилися по­теплінням і зближенням. Лише в 2001 р. відбулося 17 зустрі­чей між державним секретарем США Коліном Пауеллом і російським міністром закордонних справ Ігорем Івановим. За ситуації, що склалася, американській адміністрації вкрай необхідна була підтримка Росії, яка контролювала сили Північного альянсу, що боролися проти талібів, мала досвід 10-річної війни в Афганістані й могла вплинути на керівництво середньоазійських республік у плані викорис­тання антитерористичною коаліцією військових баз у цих країнах. А для російського президента Путіна це був шанс для вирішення низки внутрішніх проблем. Відтак, Росія дала зелене світло на використання колишніх радянських аеродромів у Середній Азії, відкрила другий фронт проти

600