Міжнародні відносини

Формування нової моделі посткомуністичного світу в 90-ті роки

_П

ісля завершення "холодної війни" склався безпрецедентний міжнародний порядок. Світ, у якому зникло системне протистояння двох наддер­жав, знову став єдиним. Єдина наддержава світу — Сполу­чені Штати Америки — очолюючи єдиний у світі військовий альянс і виробляючи майже четверту частину світового ВВП, здійснювала контроль над усіма районами світу. Своєю ети­кою, політичним мисленням, технологічним проривом США задали темп і напрям руху всьому сучасному світові. Американська відкритість в оцінці власних досягнень і не­вдач може слугувати прикладом для державних керівників багатьох країн світу. Один із двох лідерів двох протилежних систем, які у 45-річній виснажливій боротьбі доводили свою життєздатність, США з 1991 р. перетворилися на глобально­го лідера. Теза однополюсності світу грунтується на амери­канській економічній, технологічній, військовій і культурній могутності. Звідси, на думку правлячої еліти США, випливає об'єктивне право на американське "глобальне керівництво" світом в інтересах миру, свободи і демократії.

Курс на збереження і закріплення лідерства США у світі підтверджений на вищому рівні: у лютому 1995 р. Білий дім висунув офіційну доктрину "Стратегія залучення США до міжнародних справ і поширення демократії у світі", у ново­му варіанті якої (1997) "тенденція до встановлення демо­кратії і ринкової економіки у світі відповідає просуненню американських інтересів". У доктрині зафіксовані й методи досягнення мети: "Сполучені Штати мають підтримувати цю тенденцію шляхом активної участі у світових справах". Як бачимо, означена доктрина цілком узгоджувалася з "пакс американа", підтверджувала, що США як ніколи близькі до її реалізації.

Однак на шляху до нового світового порядку США зіткнулися з цілою низкою проблем. І основною із них є протидія Росії, яка на відміну від США бачила сучасний світ багатополюсним. Тим самим, з одного боку, заперечувалося глобальне право США на керівництво світом, а з іншого, стверджувалася наявність багатоцентровості, здатної нівелю-

597

Р ОЗДІЛ 27

вати американський глобалізм. Заперечуючи тезу однопо-люсності світу, Росія намагалася хоч якоюсь мірою втрима­ти свої позиції одного із лідерів світової політики, оскільки єльцинське керівництво розуміло, що відтворення поперед­ньої двополярності світу вже неможливе. Економічний по­тенціал країни значно зменшився. У другій половині 90-х років вона виробляла менше двох відсотків світового ВВП. А формула нового протистояння "Росія—Захід" скоріше бу­ла тінню стереотипів мислення категоріями минулого, аніж реального розрахунку співвідношення сил, і не йшла ні в яке порівняння з попередньою — "Схід—Захід".

Залишалася невирішеною і проблема ядерної зброї. Як і раніше, США і Росія мали потужні ядерні арсенали. Підпи­саний ще на початку січня 1993 р. договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2) був ратифіко­ваний Державною Думою Росії лише 14 квітня 2000 р. Аме­риканський конгрес ратифікував його ще в 1996 р. Згідно з досягнутими домовленостями Росія і США могли мати по 3000 боєголовок. Однак наміри США збудувати протиракет­ну оборону і вийти таким чином із системи договору ПРО 1972 р. знову загострили ситуацію навколо проблем ядерної зброї.

У доктринальному плані у Росії також були проблеми. Комунізм, який з 1917 р. був формою російського месіанст­ва у світі, зник, і заміни йому поки що не знайдено. Імперсь­ка ідеологія, непопулярна і неприйнятна в усьому світі, спричиняла лише непорозуміння й ускладнення у стосунках з іншими державами. Росія роздиралася між дезінтеграцією і реінтеграцією. Прикладом може слугувати російська політи­ка щодо Чечні та Білорусі. Очевидно, саме тому Росія не поспішала асимілюватися в широкі рамки європейського співробітництва.

Спроби Росії продовжувати активно впливати на світову політику виявилися безуспішними. У 1992—1994 pp. їй не вдалося реалізувати свою модель європейського світу, зокре­ма створення на основі НБСЄ загальноєвропейських струк­тур безпеки, в яких вона сподівалася посісти ключове місце, що аж ніяк не влаштовувало США. Росії не вдалося зупини­ти процес розширення НАТО на Схід, а балканські пробле­ми (боснійська, косовська) вирішувалися за сценарієм Захо-

598