Міжнародні відносини

Позитивних змін зазнала європейська рівновага сил. Як­що раніше вона будувалася на конфронтації та протиборстві двох військово-політичних угруповань, то сьогодні в її осно­ву закладені принципи Заключного акта в Хельсінкі, що за нових умов здобули загальне визнання. Європейська безпека ставиться сьогодні на демократичну, правову основу. Поряд з ООН дедалі важливішим механізмом європейської безпеки ставала НБСЄ (з грудня 1994 р. ОБСЄ, штаб-квартира у Відні). ОБСЄ (Організація з безпеки та співробітництва в Європі) виступає гарантом суверенітету та цілісності кор­донів європейських держав. Концепція миру та безпеки здо­була широку підтримку світового співтовариства, яке одно­значно засуджує агресію та насильство. Так, зокрема, стало­ся з Іраком, правитель якого Саддам Хусейн спробував улітку 1990 р. насильно приєднати до своєї країни невеличкий Ку­вейт. Могутня коаліція демократичних держав рішуче припи­нила ці наміри. Санкції на операцію у Перській затоці (1991) дала ООН, роль і значення якої незмірно зросли після зник­нення двополюсності світу. Після тривалого періоду буксу­вання на місці ООН почала виконувати функції, які поклада­лися на неї з самого початку утворення цієї організації. Демо­кратичні параметри сучасного світу сприяли тому, що міжна­родна організація запрацювала дієво та ефективно. Миро­творчі функції (з 1949 по 1998 р. здійснено 49 заходів з метою підтримки миру за участю майже 750 000 військових і цивільного персоналу), гуманітарна допомога, ліквідація низки локальних конфліктів, активізація процесу замирення на Близькому Сході були важливими досягненнями ООН у справі гарантування надійного миру та безпеки у світі.

Поглиблення інтеграційних процесів у Європі та світі

_У

другій половині 80-х — на початку 90-х років поглибився процес західноєвро­пейської інтеграції, що стала оптимальним варіантом при­скорення економічного розвитку демократичних держав, а також політичного урегулювання назрілих проблем країн-

589

Р ОЗДІЛ 27

учасниць "Спільного ринку". У 1987 р. набув чинності Єди­ний європейський акт, що передбачав формування єдиного внутрішнього ринку, основаного на принципі "чотирьох свобод" (вільного пересування товарів, капіталів, послуг, а також громадян). Новий важливий імпульс інтеграційному процесові було дано в лютому 1992 p., коли 12 країн-учас-ниць "Спільного ринку" підписали в Маастріхті (Нідерлан­ди) договір про Європейський Союз (ЄС), що охоплював увесь комплекс відносин між ними. До кінця 1992 р. були за­вершені заходи по створенню єдиного внутрішнього ринку. За деяким винятком рішення приймалися кваліфікованою більшістю (не менше 2/3 голосів). З 1 січня 1993 р. у межах ЄС стали практично вільно переміщуватися товари, послуги і капітали. Країни-члени ЄС, що підписали Шенгенську уго­ду (Німеччина, Франція, країни Бенілюксу, Італія, Іспанія та Португалія), яка набула чинності у 1995 p., допускають та­кож вільне переміщення через свої кордони громадян цих держав: Інші, побоюючись притоку емігрантів з країн, що не входили до ЄС, і зростання злочинності, зберегли поки що візовий режим.

У 90-ті роки продовжувався процес зміцнення ЄС. Но­вою формою фінансово-економічного співробітництва було створення єдиного валютного союзу. 1 січня 1995 р. членами ЄС стали Австрія, Фінляндія, Швеція, що є підтвердженням вигідності членства в ЄС і подальшого наростання інтег­раційних тенденцій в Європі. Ще 10 країн у 1994—1996 pp. подали офіційні заявки на вступ до ЄС (Угорщина, Польща, Чехія, Румунія, Словаччина, Латвія, Естонія, Литва, Бол­гарія, Словенія). Про своє бажання приєднатися до еко­номічного союзу заявили також Албанія, Македонія, Хор­ватія, Туреччина. Стати найближчим часом асоційованим членом ЄС прагне також Україна.

У червні 1997 р. Комісія Європейського Союзу прийняла документ під назвою "Порядок денний 2000 року", у якому визначалися країни першого ешелону, з якими в 1998 р. бу­ло розпочато переговори про вступ до ЄС. Це — Польща, Угорщина, Чехія, Словенія, Кіпр та Естонія. На думку Комісії, ці держави спроможні забезпечити відповідні стан­дарти як передумову вступу до ЄС. Це, насамперед, стабільність державних і громадських інститутів, гарантії де-

590

I