Міжнародні відносини

ми. З 1945 по 1985 p. CPCP виступав у ролі воєнного гаран­та розширення сфери соціалізму у світі й опинився надовго втягнутим у конфронтацію. Це було помилкою чи наслі­дком доктринальної необхідності? Очевидно друге. Прийня­та у 1971 р. на XXIV з'їзді КПРС програма миру не була і не могла бути підкріплена глибокими зрушеннями в економіці та політиці, які могли б стати основою для розрядки напру­женості та повороту від війни до миру.

Розвиток радянсько-американських відносин у другій половині 70-х — першій половині 80-х років

_Р

адянсько-американські стосунки продов­жували залишатися основним, визначаль­ним компонентом міжнародних відносин у цілому. У другій половині 70-х років вони різко погіршилися. Загальний обсяг радянсько-американської торгівлі з 7 млрд дол. у 1971 — 1975 pp. скоротився до 1—1,5 млрд на рік. Радянсько-американська торговельна угода так і не стала реальністю унаслідок прийнятої американським конгресом поправки Веніка—Джексона, що містила вимогу свободи еміграції з СРСР. Радянське керівництво розцінило цей законодавчий акт як втручання у внутрішні справи. Така ж доля спіткала й інші позитивні починання. Підписаний у Відні 18 черв­ня 1979 р. американським президентом Д. Картером та Л. І. Брежнєвим договір ОСО-2 не був ратифікований зако­нодавчими органами обох держав.

Посилилось і військове протистояння. Після того як Ра­дянський Союз розмістив у європейській частині своєї території ракети СС-20 (РСМД-10), НАТО 12 грудня 1979 р. прийняло "подвійне" рішення: або Радянський Союз прийме "нульовий варіант", тобто демонтує свої ракети середнього радіуса дії, націлені на Західну Європу, або там будуть розміщені американські ракети такого ж класу, націлені на СРСР. Та радянське керівництво не прислухалося до цих пропозицій. А міністр закордонних справ СРСР А. Громико навіть звинуватив Захід у нагнітанні міжнародної напруже-

581

Розділ 27

ності. Нормалізації радянсько-американських стосунків зава­дила та ж сама політика проштовхування соціалізму і відповідно протидія цій політиці з боку Заходу.

Стосунки між країнами соціалістичної співдружності у другій половині 70-х — першій половині 80-х років

_В

означений період продовжувалося закріп­лення принципів, що використовувалися в міждержавних відносинах країн "соціалістичної співдруж­ності". Була узаконена і піднесена до рангу "закономірності" соціалістичної революції та будівництва соціалізму "доктри­на Брежнєва". Досягнення згуртованості та одностайності східноєвропейських соціалістичних країн і надалі залишало­ся основною турботою СРСР. Проте слухняність "молодших братів" та їхня орієнтація на "старшого брата" ставали дедалі проблематичнішими. Це засвідчили, зокрема, глибока криза в польському суспільстві, що розпочалася в 1980 р. масовим виступом проти тоталітаризму, і пов'язане з нею перетасу­вання партійно-державних кадрів у вищому ешелоні влади, а також незгода керівництва деяких соціалістичних країн з ра­кетною політикою та афганською війною СРСР.

Соціалістична система продовжувала працювати за старою схемою економічного співробітництва. Спільні гігантські будови мали символізувати дружбу "братніх" країн. Спільними зусиллями у 1978 р. введено в дію газопровід "Союз", зводили­ся Усть-Ілімський целюлозний комбінат, гірничозбагачуваль-ний комбінат Ерденет у Монголії, нікелеві підприємства на Кубі, атомні електростанції в Болгарії, НДР, Чехословаччині. Здебільшого це були сировинні або енергетичні підприємства. В економічному співробітництві країн РЕВ продовжували па­нувати розподільчі принципи й особливо ідеологія. Так, ку­бинський цукор країни РЕВ купляли утричі дорожче, аніж він коштував на світовому ринкові, а Радянський Союз продавав Кубі нафту набагато дешевше світових цін. Виробництво в більшості випадків характеризувалося випуском неякісної, не­конкурентоспроможної за світовими стандартами продукції.

582