Міжнародні відносини

може бути досягнуто шляхом примирення з комуністичним світом, а тому наполягав на визнанні НДР, кордонів по Оде-ру—Нейсе, поліпшенні стосунків з СРСР. До того ж труд­нощі, які переживали країни Східної Європи, спонукали їх до тісніших економічних зв'язків із Заходом. Необхідність у західних технологіях та кредитах ставала більш ніж очевид­ною. Всі ці обставини відкрили шлях до Європейської нара­ди з безпеки та співробітництва, в якій активну участь взяли США та Канада.

Уже 22 листопада 1972 р. з ініціативи Фінляндії представ­ники 32 європейських держав, США та Канади почали бага­тосторонні консультації в Хельсінкі. До липня 1973 р. було погоджено текст Заключних рекомендацій, що дістав назву "Синьої книги". По суті "Синя книга" містила процедурні питання та порядок проведення наради з питань безпеки та співробітництва. Погоджений порядок денний включав чо­тири пункти: питання безпеки у Європі, питання співробіт­ництва в галузі економіки, проблеми співробітництва в гу­манітарній та інших сферах, розвиток загальноєвропейсько­го процесу після наради.

Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) почалася 3 липня 1973 р. на рівні міністрів закордонних справ 35 країн. Уже на самому початку форуму стали очевид­ними серйозні розходження в самих підходах сторін до обго­ворюваних питань. Радянський Союз та інші соціалістичні країни виявили найбільший інтерес до налагодження еко­номічних, торговельних та наукових зв'язків, цікавилися можливостями отримання нових технологій, обміну інфор­мацією тощо. Західні держави основну увагу приділили тре­тьому пунктові порядку денного, особливо проблемі прав людини. Таким чином, на першому етапі чітко визначилися позиції Заходу і Сходу.

Другий етап Наради, що розпочався 18 вересня 1973 р. у Женеві, тривав з перервами до 21 липня 1975 р. Він характе­ризувався поглибленням суперечностей із зовнішньополітич­них та ідеологічних питань між представниками Заходу і Схо­ду. Радянський Союз та інші соціалістичні країни домагали­ся, в першу чергу, визнання принципу непорушності кор­донів у Європі, що склалися після Другої світової війни. Річ у тім, що мирний договір з Німеччиною так і не був підписа-

575

Р ОЗДІЛ 27

ний і західні кордони Польщі, Чехословаччинй та Радянсько­го Союзу не були юридично закріплені на міжнародному правовому рівні. Двосторонні угоди ФРН з СРСР (1970), Польщею (1970), Чехословаччиною (1973) не означали оста­точної відмови ФРН від перегляду кордонів. Особливо не­певною була ситуація з питання кордонів між обома німець­кими державами. Після тривалих дискусій сторонам усе ж удалося знайти формулу, що влаштовувала всіх. Було прий­нято принцип непорушності кордонів у Європі. Теза про можливість територіальних змін мирним шляхом, на чому особливо наполягала ФРН, звучала як можливість зміни кор­донів "відповідно до міжнародного права, мирним шляхом і за домовленістю", тобто відповідала принципові суверенної рівності держав, поваги прав, властивих суверенітету.

Значну увагу учасники женевського етапу Наради приділили заходам, спрямованим на зміцнення довір'я між Сходом і Заходом. Проблема прав людини, висунута західними державами як ключова, зустріла в гуманітарній комісії опір з боку делегацій соціалістичних країн. Проте й тут було знайдено компроміс.

На завершальному етапі Наради фактично мали місце лише протокольні формальності. 1 серпня 1975 р. вищі керівники 35 країн-учасниць Наради з безпеки та співробіт­ництва в Європі підписали в Хельсінкі Заключний акт. У ньому визначалися принципи відносин між державами, в то­му числі поважання суверенітету й незалежності, тери­торіальної цілісності та непорушності кордонів, відмова від застосування сили чи загрози її застосування, невтручання у внутрішні справи. Важливими принципами співіснування держав і народів було визнано повагу до прав людини та ос­новних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії та переконань, рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею, співробітництво між державами, добросовісне виконання взятих на себе зобов'язань з міжнародного права. Як бачимо, цілий ряд положень Заключного акта мав явно антитоталітарний характер і був спрямований на протидію курсові, який Радянський Союз здійснював щодо країн ЦПСЄ. Інші положення вимагали від соціалістичних держав кардинальних змін стосовно прав та свобод своїх громадян. Компроміси, що стали головним принципом вироблення

576