Міжнародні відносини

у близькосхідні події. Сірія вивела свої війська з Йорданії. Стало зрозумілим, що Радянський Союз не піде на ризик ве­ликої війни, тим більше, що його позиції у регіоні значно послабилися. У 1972 р. Анвар Садат відмовився від послуг радянських "радників" й розпочав поворот у внутрішній та зовнішній політиці.

Невдалою для арабів виявилася також війна Судного дня 1973 p., в якій вони знову зазнали поразки. Після цих крива­вих воєн ставало дедалі очевиднішим, що вирішити близь­косхідні проблеми воєнним шляхом — ілюзія. Примирення і співіснування арабів і ізраїльтян лежать у площині мирних переговорів та політичних рішень і доброї волі обох сторін. Проте тривалий час процес мирного урегулювання стриму­вався протиборством між Сходом і Заходом, яке було постій­ним чинником, що живив хронічну конфліктну ситуацію у близькосхідному регіоні.

Три центри сили у Західному світі. Суперечності чи співпраця?

_У

другій половині 50 — у 60-х роках сформу­валися три могутні центри сили, котрі де­далі помітніше впливали на міжнародні стосунки: США, Західна Європа та Японія. Надії Радянського Союзу на заго­стрення боротьби між ними не здійснились. Система ДМК і тут посприяла капіталістичному світові, ставши регулюючим чинником міжнародних відносин. Для розв'язання найбо­лючіших проблем, насамперед економічних, між трьома центрами сили була вироблена нова система стосунків у формі щорічних зустрічей (самітів) глав семи найбільш роз­винутих країн капіталістичного світу (так званої великої сімки — США, Англія, Франція, ФРН, Японія, Італія, Кана­да). Уперше така зустріч відбулася у листопаді 1975 р. в містечку Рамбуйє, неподалік від Парижа, під час еко­номічної кризи, що охопила західний світ. На зустрічах лідерів "великої сімки" обговорюються й регулюються най­болючіші питання, які в минулому нерідко призводили до гострих міждержавних конфліктів і навіть воєн. У діяльності

569

Р ОЗДІЛ 27

"сімки" знайшла втілення система поєднання економічної демократії з продуманими методами регулювання відносин між розвинутими країнами світу на принципах компромісів і пошуку взаємоприйнятних рішень. Така політика знаходи­ла підтримку й серед тих країн, які в 60-ті роки були утягнені технологічною революцією в орбіту бурхливого економічно­го розвитку (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг та ін.). Останнім часом "сімка" перетворилася на важливий штаб, де приймаються економічні, а також політичні рішен­ня, що стосуються країн, які потребують допомоги.

Берлінська криза 1958—1963 pp.

_П

ісля 1955 р. німецька проблема перейшла у фазу стагнації та усвідомлення світовим загалом безперспективності об'єднання двох країн у най­ближчий час. У 1957 р. в дипломатичних та політичних колах Європи промайнула ідея німецької конфедерації, яка не викликала особливого інтересу ні на Сході, ні на Заході. Німецька проблема продовжувала залишатися джерелом конфліктів у стосунках між Сходом і Заходом. її не­вралгічним пунктом був Західний Берлін, який анклавно існував у межах НДР. Відповідно до рішень Потсдамської конференції Берлін управлявся чотирма державами. Урешті-решт, Східний Берлін став столицею НДР, а Західний — вітриною ринкового процвітання в соціалістичному ото­ченні. А радянське керівництво вважало його просто "нари­вом", який необхідно було ліквідувати, оскільки саме через нього відбувалася втеча на Захід найбільш дієздатної части­ни населення НДР.

Із млявої реакції Заходу на придушення радянськими військами повстань у Берліні (1953) та Угорщині (1956) ра­дянські керівники зробили висновок, що "загальна криза" капіталізму "посилюється" і співвідношення сил у світі "змінюється" на користь соціалізму. За таких умов Радянсь­кий Союз 10 листопада 1958 р. висунув вимогу скасувати чо­тиристоронній статус Берліна і пригрозив передати контроль за доступом до Західного Берліна східнонімецькій адмі-

570