Міжнародні відносини

лення та зміцнення прав людини як державного й суспільно­го пріоритету. Європейська економічна інтеграція не була породженням суб'єктивної волі якоїсь однієї особи чи групи осіб (де Голля, Аденауера та ін.). Інтеграційний процес по­чинається там, де постають певні об'єктивні умови. У Західній Європі були готовність партнерів до багатосторон­нього співробітництва, високий рівень виробництва, добре відпрацьована система економічної свободи та вільного підприємництва, а демократія стала нормою усіх сфер жит­тя. Водночас ринкова свобода великого економічного про­стору може реалізовуватися на принципах, вільних від будь-яких політичних амбіцій та прагнень. Непорушним законом інтеграції є повага до національно-державних інтересів кож­ної країни-учасниці. Без цих складових всяка інтеграція ви­явилася б фікцією. Крім усього іншого, європейська інтег­рація викликана переливанням через національні кордони великої товарної маси, що об'єктивно вело до руйнування митних кордонів. Для поглиблення розвитку економіки необхідно було зняти митні бар'єри. Це стало аксіомою для країн-учасниць. "Спільний ринок" став найбільш процвіта­ючим та життєздатним інтеграційним утворенням.

Менш ефективною виявилася утворена в 1960 р. Євро­пейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), куди увійшли Австрія, Велика Британія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Після виходу з ЄАВТ у 1973 р. Англії та Данії, у 1986 р. — Португалії, а в 1995 р. — Австрії і Швеції, які вступили до "Спільного ринку", в Європейській асоціації вільної торгівлі залишилося чотири члени: Норвегія, Ісландія, Швейцарія та Ліхтенштейн. З 1984 р. вона співпра­цює з ЄЕС.

Спроби інтегрувати соціалістичні країни Східної Європи привели до утворення наддержавної економічної структу­ри, — так званої Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), — яка нічого спільного не мала з нормальною інтеграцією.

Таким чином, європейська інтеграція у формі "Спільного ринку" була породжена об'єктивними умовами економічного розвитку вільної ринкової економіки. Вона сприяє розвит­кові виробництва в цілому і кожного члена-учасника еко­номічного об'єднання зокрема. А тому є життєвою і не­обхідною.

565

Р ОЗДІЛ 27

Локальні конфлікти

на полі "холодної війни"

_О

дним із найнебезпечніших проявів кон­фронтації та протиборства у світі стали ло­кальні конфлікти, які, по суті, охопили майже всі континен­ти і являли собою важко контрольовані вогнища можливого переростання "холодної війни" в гарячу, до того ж глобаль­ного масштабу. Про те, наскільки вони були небезпечними, свідчить хоча б той факт, що в локальних післявоєнних конфліктах загинуло понад 25 млн чол. Механізм їх зарод­ження за умов світової конфронтації та протиборства про­стий. У жодній країні світу немає і не може бути однорідно­го суспільства. Претензії на владу, скажімо, одного соціаль­ного прошарку чи впливової групи підпиралися могутністю та підтримкою наддержави. Противники шукали і знаходили підтримку іншої наддержави. Радянським керівництвом ця здебільшого кланова чи родоплемінна боротьба зображалася як національно-визвольний рух, один із трьох потоків, які складають так звані рушійні сили "революційної епохи переходу від капіталізму до соціалізму". Внаслідок цього Радянський Союз був утягнений в численні конфлікти на "палаючому" африканському континенті та в Латинській Америці — в Анголі, Ефіопії, Мозамбіку, Нікарагуа тощо. А вироблені в Радянському Союзі танки стали основою жор­стокої влади багатьох диктаторських режимів у світі. Вони складали левову пайку так званої "безкорисливої допомоги". Досить було комусь із правителів "третього світу" заяви­ти, що він будує соціалізм, як радянське керівництво відразу ж надавало йому "братерську" допомогу, що виражалася в астрономічних сумах, які, звісно, ніхто й ніколи не поверне (із 165 млрд дол. боргів колишньому СРСР основна маса припадає на країни "третього світу"). Сполучені Штати Америки також не жаліли коштів на підтримку "дружніх" країн (у 1962—1976 pp. допомога США таким країнам сягала 105 млрд дол.). Багато хто, таким чином, жив за рахунок су­перництва гігантів. Країни "третього світу" перетворилися на поле битви між Сходом і Заходом. Саме там, на думку лідерів Сходу і Заходу, мала вирішитися історична доля май­бутнього — соціалізм чи демократія.

566