Міжнародні відносини

лонізаціі. Переважна більшість народів здобула незалежність мирним шляхом. Проте не обійшлося й без тривалих крива­вих війн (Алжир, В'єтнам, Малайя). На третьому етапі деко­лонізації (1975—1990) здобули незалежність країни афри­канського Півдня (Ангола, Мозамбік, Зімбабве, Намібія).

Причини краху колоніальної системи крилися в метамор­фозах капіталістичного суспільства як такого. Після Другої світової війни виявилася цікава закономірність. Країни, поз­бавлені колоній (Німеччина, Японія, Італія, а також СІЛА, які ніколи не були колоніальною країною у класичному ро­зумінні цього слова) розвивалися набагато швидше, аніж країни, що володіли значними територіями в Азії та Африці (Велика Британія, Франція, Португалія, Голландія). Вияви­лося, що не обов'язково володіти територіями з багатими по­кладами корисних копалин, а досить лише, використовуючи багатий науковий і виробничий потенціал, виробляти потрібні всім товари, і проблема забезпечення сировиною бу­де вирішена: її просто і дешево можна купити у тих, кому потрібні високоякісні товари. Розвиток продуктивних сил, науково-технічна революція у промисловості, "зелена рево­люція" у сільському господарстві, поява новітніх галузей, що визначають обличчя сучасного світу, прискорили розвал колоніальної системи. Зрештою виграв той, хто скоріше поз­бувся своїх колоній. Хоча не варто применшувати значення таких чинників, як зростання національної свідомості при­гноблених народів, розвиток продуктивних сил у самих колоніях, прагнення людей до національно-державної само-визначеності. Крахові колоніалізму сприяли також процес демократизації світового співтовариства в повоєнний час і навіть певною мірою протиборство двох систем і їх боротьба за вплив у колоніях.

Що ж до колоніальних ринків збуту, яким так багато ува­ги приділяла радянська історіографія, то слід зауважити, що вони ніколи не були місткими. Ринки стають такими там, де зростають добробут і життєвий рівень населення. Інша річ, що деякі колишні колонії, а нині незалежні держави, особ­ливо ті з них, які вирішили скористатися соціалістичною ідеєю, опинилися у ще трагічнішому становищі, аніж за ко­лоніальних часів (Гана, Гвінея, Мозамбік, Ефіопія та ін.). І навпаки, ті країни, які, спираючись на допомогу Заходу,

563

Р ОЗДІЛ 27

пішли шляхом ринкової економіки, економічної та політич­ної демократії, добилися разючих успіхів у створенні сучас­ного виробництва та зростанні рівня життя своїх громадян (Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань, Єгипет та ін.).

Становлення та розвиток інтеграційних процесів

_Н

овим явищем післявоєнного економічно­го та політичного життя стали інтеграційні процеси. Саме слово інтеграція означає зближення, зрощен­ня, з'єднання. Тенденції до економічної інтеграції наміти­лися ще з початку XIX століття. Зростання продуктивних сил та поява нових технологій після Першої світової війни поставили питання про практичну реалізацію ідеї інтеграції, насамперед у Європі. Однак лише після Другої світової війни вона набула конкретних форм і почала втілюватися в життя, чому сприяли як політичні, так і економічні чинники. Важливу роль у цьому відіграло, зокрема, франко-німецьке примирення, що стало надійною політичною віссю нової Європи.

Першою віхою на шляху до європейської інтеграції було утворення в 1951 р. Європейського об'єднання вугілля і сталі, членами якого стали Італія, Франція, ФРН та країни Бенілюксу. В 1957 р. ці ж країни підписали договір про ство­рення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС або "Спільний ринок", з 1992 р. — Європейський Союз (ЄС)). Пізніше до ЄЕС увійшли також Велика Британія, Данія, Ірландія (1973), Греція (1981), Португалія й Іспанія (1986), Австрія, Швеція та Фінляндія (1995). Мета ор­ганізації — поступове усунення всіх обмежень між країнами-учасницями щодо вільного пересування осіб, капіталів, по­слуг. Передбачалося також зближення законодавчих норм країн-учасниць, уніфікація податкових систем. Однією з го­ловних причин активізації інтеграційних процесів була не­обхідність поглиблення міжнародного поділу праці. Важли­вими чинниками, що сприяли розвитку економічної інтег­рації, були досягнення науково-технічної революції, станов-

564