Болгарія

Була зроблена також спроба об'єднання селян у трудові коо­перативні землеробські господарства (ТКЗГ) — на зразок радянських колгоспів, проте об'єднання безземельних і малоземельних селян у трудові кооперативи не могло дати великого виробничого ефекту. Неврожаї 1945 і 1946 pp. важ­ко позначилися на становищі селянства, а грабіжницька політика уряду робила його ще нестерпнішим. Обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів оплачувалися за цінами набагато меншими, аніж ринкові, що позбавляло селян можливості навіть компенсувати витрати на їх вироб­ництво. Відтворення звужувалося, селяни намагалися забез­печити продуктами харчування бодай свої родини.

У березні 1946 р. Народні збори прийняли закон про тру­дову земельну власність, згідно з яким максимальний розмір селянських наділів становив 20 га, а в Південній Добруджі — ЗО га. Ділянки понад норму вилучалися і розподілялись за плату серед малоземельних і безземельних селян. Усього землею було наділено 129 тис. сімей, кожна з яких отримала в середньому 1 га. Унаслідок земельної реформи кількість землеволодінь товарного типу зменшилася, що позначилося па зерновому забезпеченні країни. Частину необхідного збіжжя Болгарія, типово аграрна європейська країна, стала отримувати з Радянського Союзу. Отже, створюючи дрібні і пайдрібніші господарства, комуністи керувалися не еко­номічними, а політичними та ідеологічними мотивами. Основне завдання полягало в тому, щоб знищити капіталізм на селі, саме товарно-ринкове виробництво й створити передумови для насильного переведення села на рейки колективізації.

Нові закони запроваджували державну монополію у справі страхування, централізоване управління промис­ловістю в національному масштабі через Верховну еко­номічну раду, обмежували приватну власність у тютюновій промисловості. Наприкінці 1946 р. державний сектор кон­тролював майже половину промислового виробництва.

Слідом за СРСР болгарський уряд перейшов до плану­вання економічного розвитку. У квітні 1947 р. було прийня­то дворічний план на 1947—1948 pp. Він мав подвійну мету: відновити зруйноване війною народне господарство, перевищити рівень виробництва 1939 р. й водночас змінити

93

Р ОЗДІЛ 5

пропорції в економіці країни — збільшити частку промисло­вості й зменшити частку сільського господарства. Обидва завдання було виконано.

Вирішального удару по болгарській демократії, що пере­бувала в зародковому стані, завдала націоналізація приват­ного сектору промисловості, що масштабно розпочалася у грудні 1947 р. Унаслідок цього частка приватного сектору скоротилася до 5 %, а державного — виросла до 93 % (2 % припадало на кооперативний сектор). На початку 1946 р. проведено націоналізацію зовнішньої й оптової внутрішньої торгівлі, великої нерухомої власності, морського та авто­мобільного транспорту. Націоналізація означала кінець рин­кової економіки, економічної демократії, а водночас і політичної.

Подолання міжнародної ізоляції. Мирний договір 1947 р.

_У

ряд ВФ доклав чималих зусиль для подо­лання міжнародної ізоляції Болгарії, в якій вона опинилася в роки війни, і для укладення мирного дого­вору з державами антигітлерівської коаліції. Однак між СРСР, Англією і США виникли серйозні розбіжності щодо мирного договору з Болгарією. Західні держави намагалися передати частину болгарської території Греції. Проте на Паризькій мирній конференції лише за підтримки СРСР Болгарії вдалося зберегти свою територіальну цілісність. У лютому 1947 р. Болгарія отримала довгоочікуваний мирний договір. Зовнішні кордони відновлювалися такими, якими вони були на 1 січня 1941 р. Договір, з погляду міжнародно­го права, не порушував болгарський суверенітет.

Підписаний 18 березня 1948 р. договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між СРСР і НРБ закріпив статус Болгарії як найвірнішого радянського сателіта у Східній Європі. Яскравим прикладом залежності комуністич­них правителів Болгарії від волі Москви було покірне вико­нання сталінських директив щодо македонського питання. Оголосивши про існування особливої македонської нації

94