М іжнародні відносини

ня 1955 р. представники СРСР, Англії, Франції, США та Австрії підписали державний договір про відновлення неза­лежної і демократичної Австрії, що влаштовувало обидві сто­рони, які в той час прагнули до зниження рівня напруженості.

18—23 липня 1955 р. відбулася Женевська нарада ке­рівників урядів чотирьох держав (США — Д. Ейзенхауер, СРСР — М. С. Хрущов, Англія — А. Іден, Франція — Е. Фор). На ній обидві сторони займалися, скоріше, пропа­гандою власних ідей, а не вирішенням гострих проблем. Так, пропозиція американського президента Ейзенхауера про за­провадження політики "відкритого неба" (тобто здійснення повітряної розвідки територій обох сторін) була відкинута Хрущовим. Не знайшли підтримки також пропозиція СРСР про підписання договору про ненапад між НАТО і ОВД та Ідена про вільну для інспекції зону. Створювалося вражен­ня, що лідери чотирьох держав зібралися для отримання точнішої інформації про найближчі наміри сторін. Як наслідок, ніяких домовленостей з важливих питань досягну­то не було. Нарада зазнала невдачі.

Утім, перемир'я в Кореї, врегулювання австрійського пи­тання, "дух Женеви" свідчили про певний відхід Радянського Союзу від попередньої жорсткої силової політики. У 1956 р. СРСР підкріпив це на рівні ідеології. XX з'їзд КПРС зробив висновок про відсутність фатальної небезпеки війни, про можливість мирного співіснування країн з різними соціаль­ними системами.

З того часу й аж до другої половини 80-х років у міжна­родній політиці співіснували дві тенденції. Перша уособлю­вала "холодну війну", гонку озброєнь, балансування на грані війни тощо. Друга відображала пошуки "модус вівенді", ба­жання зменшити напруженість, утримати світ від сповзання у прірву. Упродовж цього періоду переважала то одна, то інша тенденція. Відповідно, наставав або короткий період відлиги, або нове похолодання у міжнародних відносинах.

Однак переламати хід подій у бік миру та безпеки в той час однозначно було неможливо. Тоталітаризм не тільки продовжував домінувати у Східній Європі, на більшій час­тині азійського континенту, на Кубі, а й систематично здійснював спроби різними шляхами розширити гео­графічний простір свого впливу. Починаючи з другої поло-

559

Розділ 27

вини 50-х років розгорнулася безкомпромісна боротьба двох протилежних систем за "третій світ", за країни, що звільни­лися від колоніальної залежності.

Проте, оцінюючи тодішню дійсність, не варто зосереджу­ватися на критиці дій однієї сторони. З одного боку, ра­дянські танки в Будапешті (1956) та Празі (1968) задушили не тільки "контрреволюціонерів", а й перші пагінці зов­нішньої політики, необтяженої ідеологемами "непримирен­ності". А з іншого боку, як зауважує історик В. Дашичев, Ва­шингтон "допомагав такому ходові подій проповідями "балан­сування на грані війни ", підкріпленими стратегічними бомбар­дувальниками з ядерними бомбами на борту". Внаслідок цього радянсько-американські стосунки — головна ланка міжна­родних відносин — постійно балансували на грані глобаль­ного ракетно-ядерного конфлікту.