2, Доктрина Трумена та "план Маршалла"

_І

все ж не озброєння та військова сила визна­чали характер післявоєнного розвитку світу. Основну ставку в боротьбі проти комуністичної загрози Захід робив на економічну силу, на переваги економічної де­мократії над аморфною державною економікою з її зашоре-ним плануванням. Пущений в дію економічний важіль Захо­ду був саме тим валом, що зупинив комунізм, насамперед у Європі. І тут головну роль відіграли США. Уже 12 березня 1947 р. була оприлюднена доктрина Трумена. Відповідно до її положень, Туреччині, де внаслідок украй низького рівня життя населення назрівала небезпека соціального вибуху, та

554

М іжнародні відносини

Греції, де відбувалася громадянська війна, що підживлювала­ся радянським керівництвом з баз у Болгарії та Югославії, і де комуністи, заохочувані Сталіним, рвалися до влади, Спо­лучені Штати Америки надали допомогу обсягом 400 млн дол., що дало змогу обом країнам подолати кризу. У тому ж 1947 р. був оприлюднений ще масштабніший план оздоров­лення Європи — план Маршалла. 5 червня 1947 p., виступа­ючи з промовою перед студентами Гарвардського універси­тету, державний секретар США Джордж Маршалл заявив: "Роль нашої країни має полягати в тому, щоб надати дружню підтримку Європі при складанні програми її економічного відновлення, а потім повною мірою, наскільки це можливо, допомогти проведенню програми в життя. Ця програма має бути спільною для всіх і виробленою спільно, якщо не всіма євро­пейськими країнами, то багатьма із них". Програма еко­номічного відродження, акцентував Маршалл, буде "спря­мована не проти якої-небудь країни чи доктрини, а проти голоду, злиднів, відчаю і хаосу". Звичайно, висунута Мар-шаллом програма заслуговувала на підтримку, однак ство­рені в 1944 р. Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку не мали достатніх ресурсів для її реалізації. Проте такі ресурси були у США.

"План Маршалла" передбачав використання економіч­них методів для досягнення політичних цілей. Доларові ін'єкції у зруйновану економіку Європи мали на меті фінан­сове та господарське оздоровлення Європи, піднесення не лише економіки, а й життєвого рівня людей. А на цій основі, основі добробуту, досягти трансформації психології мільйо­нів людей, які мають усвідомити, що багате та заможне жит­тя створюється не класовою боротьбою, не ліквідацією при­ватної власності, а зміцненням її, посиленням персонально­го інтересу кожного виробника. Американська допомога пропонувалася також і соціалістичним країнам, у тому числі й Радянському Союзові. Проте останній убачав в амери­канській економічній допомозі своєрідну капіталістичну па­стку, оскільки "план Маршалла" був спрямований насампе­ред на підтримку ринкової економіки. А тому Радянський Союз, побоюючись внутрішньополітичних та економічних метаморфоз і розвалу тоталітарної системи, не тільки не прийняв "план Маршалла", а й вчинив жорсткий тиск на ті

555

Р ОЗДІЛ 27

східноєвропейські країни, які мали намір це зробити, напри­клад Чехословаччину.

Шістнадцять західноєвропейських країн, які прийняли "план Маршалла", протягом чотирьох років (1948—1951) от­римали 17 млрд дол. (за сьогоднішнім курсом — 170 млрд дол. — Авт.). "План Маршалла", безперечно, сприяв відновленню західноєвропейської економіки на новій науковій та технічній основі, підвищенню життєвого рівня населення, відвернув небезпеку соціальних потрясінь. У цьому його по­зитивне значення. Безумовно, "план Маршалла" сприяв консолідації Західної Європи під лідерством США, зміцнен­ню там американської присутності, посиленню економічно­го, політичного та військового впливу США. Водночас слід зазначити, що американська присутність у Європі, "амери­канізація" Західної Європи жодною мірою не ущемляла не­залежність або інтереси тієї чи іншої західноєвропейської країни. США поводили себе як гарант цієї незалежності, її недоторканності.

Блокова політика великих держав

_Я

кщо "план Маршалла" призначався для того, щоб дати можливість Європі стати на ноги, то НАТО мало гарантувати її безпеку. Військово-політичною організацією демократичних країн Західної Європи та Північної Америки став утворений 4 квітня 1949 р. Північноатлантичний пакт (НАТО). Договір про його утво­рення підписали США, Канада, Англія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія. Пізніше до НАТО приєдналися Греція, Туреччи­на (1952), Західна Німеччина (1955), Іспанія (1982). У бе­резні 1999 р. членами НАТО стали Польща, Угорщина, Чехія. Можна погодитися з думкою багатьох дослідників, що на 80 % виникнення блоку завдячувало поведінці сталінсько­го керівництва, котре прагнуло до поширення соціалізму. "Російські армії, — зауважував із цього приводу англійський історик Кальвокорессі, — не були демобілізовані і виведені з районів, окупованих ними в ході останніх воєнних кампаній,

556