Міжнародні відносини

просування союзних військ та іншими ялтинськими домо­вленостями, взаємні "помилкові" бомбардування та обстріли військових колон — у цьому ряду.

Якщо рішення, прийняті в Ялті, ще певний час викону­валися великими державами, то в Потсдамі сторони вже не могли знайти спільної мови з більшості питань, що обгово­рювалися. Спроби Сталіна отримати бази на Босфорі, доби­тися опіки над якоюсь італійською колонією в Африці, чо­тиристороннього контролю над Руром і визнання Заходом поставлених Кремлем урядів Румунії і Болгарії —- були відки­нуті. Відкинуто і план Трумена інтернаціоналізувати Дунай. Угоди було досягнуто лише з німецького питання (чотири­сторонній механізм розгляду пов'язаних з Німеччиною пи­тань, отримання кожною державою репарацій зі своєї зони). Союзники погодилися на запропоновану Москвою розділю-вальну лінію по Одеру—Нейсе, проте залишили за собою право пізніше повернутися до розгляду цього питання. Сталін погодився брати участь у війні проти Японії. Прак­тичним наслідком Потсдамської конференції було започат-кування процесу поділу Європи на дві сфери впливу.

Нема також підстав вважати, що Захід прагнув "холодної війни". Уже наприкінці 1945 p., коли явно намітились тен­денції до конфронтації, посол США в СРСР А. Гарріман, за твердженням американського історика А. Шлезінгера, запи­тав колишнього народного комісара закордонних справ СРСР М. Литвинова, чи можуть бути зупинені негативні тенденції розвитку напруженості та конфронтації, якщо США підуть на поступки, щоб задовольнити претензії Ра­дянського Союзу. Добре знайомий зі сталінською політич­ною кухнею, Литвинов дав зрозуміти, що цього робити не слід: натомість будуть висунуті нові вимоги. Можливо, са­ме тому за два місяці до заяви Черчілля американський пре­зидент Г. Трумен писав державному секретареві США Дж. Бірнсу: "Росіянам потрібно показувати залізний кулак і говорити сильною мовою". У своєму зверненні до нації 16 квітня 1945 р. Трумен заявив, що єдина "альтернатива глобальній колективній безпеці — анархія". Це було визнан­ням неможливості післявоєнного консенсусного співробіт­ництва. Захід відкрито заговорив про радянську військову загрозу. Ще через кілька місяців Джон Фостер Даллес,

553

Р ОЗДІЛ 27

видатний політик і діяч Республіканської партії, закликав до створення оборонного блоку західних держав проти СРСР.

';' "Холодна війна" була не причиною міжнародної напру­женості, а наслідком глобальної стратегії великих держав, яка проявилася у двох лініях, у двох курсах, у двох альтернатив­них баченнях світового суспільного порядку. Лінія Радянсь­кого Союзу була спрямована на "активне сприяння прогре­сові" — ліквідацію капіталізму в усьому світі, оскільки він "історично приречений". Лінія США та їхніх союзників по демократичному табору — на ліквідацію ліворадикального тоталітаризму — комунізму, —- який загрожував свободі та де­мократії в усьому світі. В обстановці тотального озброєння, воєнного психозу та гонки озброєнь політика з позиції сили стала віссю, карданом міжнародної політики, навколо якого небезпечно крутилась людська цивілізація десятки років після Другої світової війни. Мілітаризація економіки, військові ба­зи різного призначення і, нарешті, військово-політичні блоки стали її складовими. В арсеналі "холодної війни" — також шпигунство, психологічна та ідеологічна війна, локальні конфлікти, економічне ембарго, інтриги у "третьому світі". Негативно оцінюючи сам факт існування ядерних арсеналів великих держав, варто зауважити: їх наявність тривалий час служила єдиним стримуючим чинником.

_л Економічні важелі Заходу.